Професор Вільчур. Тадеуш Доленга-Мостович
Читать онлайн книгу.
себе в кабінеті він побачив професора Добранецького, який щось обговорював з молодим Кольським. Обидва були збуджені розмовою, але замовкли, коли увійшов Вільчур. Вони привіталися, після чого Кольський коротко й по-діловому розповів Вільчурові про стан здоров’я кількох пацієнтів і закінчив так:
– Пане професоре, інженера Лінґіса ви мали самі сьогодні оглянути. Пані Лясковська і пан Римський також просили, щоб пан професор їх особисто відвідав. Це все на третьому поверсі. Той бідака, якого ввечері привезли з розтрощеним тазом, зранку дістав внутрішній крововилив і перебуває в агонії. Здається, що йому вже більше нічого не допоможе.
– Дякую, пане-колего, – відповів Вільчур і, глянувши на годинник, додав: – Спершу я повинен подивитися горло Доната. Чи маленька операційна готова?
– Так, пане професоре.
– Велику ви, пане-колего, займете на добрих чотири години, чи не так? – Вільчур звернувся до Добранецького. – Я був би радий, якби вам вдалося його врятувати.
Добранецький знизав плечима.
– Цілком безнадійна справа. Один шанс на сотню.
Поки Вільчур надягав халат, під вікнами щораз голосніше лунали вигуки. Лікарі обмінялися посмішками. Вони порозумілися без слів. Але Кольський зауважив:
– Усе ж люди цінують мистецтво більше, ніж здоров’я. Нікому б з нас ніхто б не зробив таких овацій.
– Ви забуваєте, колего, про професора Вільчура та його популярність, – легенько докинув Добранецький.
– Ця популярність полягає не в тому, що я лікар, а в тому, що я був пацієнтом, – відповів Вільчур і вийшов з кабінету. Відразу за ним вийшов Кольський.
Добранецький важко опустився у фотель. Його зосереджене обличчя ніби застигло. За мить він натиснув дзвінок. Увійшла медсестра.
– У якій палаті розмістили Доната? – коротко запитав він.
– У чотирнадцятій, пане професоре.
– Моя операція о першій?.. Будь ласка, переконайтеся, що доктора Бернацького повідомлено. Дякую, пані.
Коли медсестра вийшла, Добранецький підвівся і подивився на годинник. Почекав півгодини, а потім пішов. На другий поверх вели широкі мармурові сходи. Палата номер чотирнадцять була біля них. Він постукав і увійшов. Медсестра допомагала перевдягатися Донатові. Побачивши Добранецького, він весело вигукнув:
– О, професоре! Як мені приємно вас бачити. Будете мене сьогодні дорізати.
– Добрий день, маестро. Чудово виглядаєте, – Добранецький затримав руку співака у своїй, – але навіщо ви використовуєте множину? Ви чітко вимагали, щоб вас оперував Вільчур. Ви втратили довіру, шановний маестро, до свого колишнього лікаря.
– Я маю до вас повну довіру, пане професоре, – вимушено засміявся Донат.
– Дайте спокій цим справам, – вільним тоном відповів Добранецький. – Розкажіть мені, що з вами сталося, та не про ваші мистецькі успіхи, бо цим преса аж гуде, а про ваші приватні історії. Ви все ще так безконтрольно насолоджуєтесь своїми