Сліпота. Жозе Сарамаго
Читать онлайн книгу.
Зціпив губи, так, ніби його пронизав несподіваний біль, і подякував долі за те, що жоден із сусідів не з’явився в цю мить, бо якби той його про щось запитав, він би не утримався від сліз. На вулиці зупинився автомобіль. Нарешті, подумав він, але гуркіт мотора не міг не здивувати його, Це дизель, такими моторами обладнані таксі, й він іще раз натиснув на вимикач. Дружина увійшла нервова, збуджена, Твій благодійник, твоя добра душа, украв у нас автомобіль, Не може бути, ти просто погано дивилася, Дивилася я добре, я поки що не сліпа, останні слова вихопилися в неї, попри її хіть, Ти ж мені сказав, що автомобіль стоїть у бічному провулку, я там його не знайшла, чи, може, ви залишили його десь-інде, на іншій вулиці, Ні, ні, ми залишили його у провулку, я цього певен, Виходить, він забрав його із собою, Отже, ключі, Атож, він скористався з твоєї розгубленості, зі смутку, в якому ти перебував, і пограбував нас, А я ж навіть не захотів запросити його до помешкання, зі страху, а якби він склав мені компанію, поки ти повернулася б, він би не зміг украсти автомобіль, Ходімо, таксі нас чекає, присягаюся, я віддала б рік життя за те, щоб цей мерзотник також осліп, Не говори так голосно, І щоб у нього пограбували все, що він має, Може, він ще прийде, Атож, завтра він постукає до тебе у двері, попросить пробачення за свою неуважність і поцікавиться, як твоє здоров’я.
Вони мовчали, поки не доїхали до консультації лікаря. Вона намагалася не думати про крадіжку автомобіля, ніжно стискала руки чоловіка у своїх руках, тоді як він, низько опустивши голову, щоб водій не побачив його очі в дзеркальці заднього виду, не переставав запитувати себе, як із ним могло статися таке велике нещастя, Чому саме зі мною, чому. Коли таксі зупинялося, вуличні голоси проникали йому у вуха з більшою гучністю, так буває, коли ми ще спимо, а вже зовнішні звуки проникають крізь вуаль несвідомості, якою ми досі огорнуті, наче білим простирадлом. Він струснув головою, зітхаючи, а жінка легенько доторкнулася йому до обличчя, наче хотіла сказати, Розслабся, я тут, і тоді він поклав їй голову на плече, не надаючи значення тому, що подумає водій. Якби з тобою сталося те, що зі мною, чи зміг би ти водити машину, подумав він по-дитячому й, не звертаючи уваги на абсурдність своєї думки, привітав себе з тим, що на самому дні свого розпачу він ще спроможний мислити логічно. Виходячи з таксі, обережно підтримуваний дружиною, він здавався спокійним, але, заходячи до консультації, де він мав довідатися про свою долю, запитав себе тремтячим голосом, Що зі мною буде, коли я звідси вийду, й опустив голову, як людина, що втратила останню надію.
Дружина повідомила реєстраторку в приймальні, що вона та сама жінка, яка півгодини тому телефонувала з приводу свого чоловіка, й та провела їх до маленької зали, де чекали інші пацієнти. Там був старий із чорною пов’язкою на оці, хлопчик, який здавався зизооким, супроводжуваний жінкою, мабуть, своєю матір’ю, молода дівчина в чорних окулярах, ще дві особи, які не мали видимих порушень зору, але там не було жодного сліпого, сліпі до офтальмолога