Кинджал проти шаблі. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
Настуся.
– Мовчи, моя рідненька, я зараз усе виправлю…
– Усе буде добре, тіточко?..
– Ти мене знаєш, я б не взялася рятувати навіть тебе, якби не було надії!
– Тіточко Марто!..
– Нічого, рідненька, нічого! На ось, ковтни, – і цілителька влила до рота племінниці кілька крапель напою з маленького глиняного флакончика.
Непритомна Настуся повалилася бабам на руки.
– Хутко несіть її в будинок, у постіль укладайте, у чисте перевдягніть! – скомандувала Марта.
– Але вона ж іще не…
– Мовчати!!! – гримнула знахарка. – Ви тут багато чого накоїли, тож тепер мене послухайтесь, дурепи недолугі!!! Настусю в будинок віднесіть, умийте і перевдягніть, у постіль покладіть – нехай поспить! У лазні все негайно прибрати! А це заварити онде у тім чавунці!..
І цілителька тицьнула одній з бабів вузлика з пучечками сушеного зілля.
– Боже! – благала Марта, коли породіллю віднесли в будинок. – Боже, дай мені сили виправити все, що ці дурепи тут накоїли!!! Прошу Тебе, Господи Боже Всемогутній!..
На порозі виникли розгублені повитухи, вони мовчки спостерігали за гарячкуватою молитвою Марти. Відчувши спиною їхні перелякані погляди, цілителька озирнулася й рішуче скомандувала:
– Я кому сказала?! Якщо дотепер не зрозуміли – повторюю: лазню вимити, воду нагріти, чисте рядно приготувати, зілля в чавунці заварити й у будинок віднести, кімнату якнайдужче натопити…
– Та як же ж це?! У будинку ж народжувати не можна, лазня тоді навіщо?! – захвилювалися повитухи. – Та й Настя там спить… Навіщо все це?..
– Робіть, що велено! Нам би тепер хоч дитинча врятувати… За Настусю мою милу я вже не поручуся: вона вкрай знесилена, вимотана, втратила багато крові… Спати буде щонайбільше годину – а там уже як Бог милосердний допоможе! Тож метушіться, бабоньки… Якщо все зробите, як наказано, то Настуся розродиться швидко. Це тепер найголовніше, зрозуміло?!
– Ти сама казала, що коли Настуся помре, то ти нас… – промимрила одна з повитух.
– Якщо дитя не народиться, тоді точно прокляну!
– А якщо?..
– А виконаєте все, як вам наказано, – ще подумаю.
– Ну… тоді з Богом!
Робота закипіла. Марта на кухні щось варила і студила. Будинок наповнився пахощами барбарису, м’яти й іншого зілля.
– Меду! Дайте меду! – командувала Марта.
Усе вертілося й крутилося, повитухи моталися по будинку, як заведені.
І раптом…
– Марто?!
Посеред великої кімнати виник панотець Гавриїл, що сторопів від несподіванки. По обличчю священнослужителя важко було визначити, гнівається він на те, що порушено його давню заборону, чи радіє зненацька прибулій допомозі. Повитухи, притулившись до стін, боялися навіть слово мовити, поглядаючи то на господаря будинку, то на цілительку.
– Ішов би ти звідси до храму молитися, – тихо мовила нарешті Марта.
– А-а-а!.. Це!.. – піп зробив невиразний жест руками і знову