Пустоцвiт. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
столичною модою, великі чорні очі палали нетерпінням.
– Добре виглядаєте, Олексію Григоровичу! – кинув Григорій Теплов, ад'юнкт і товмач при Академії. – Тільки дарма отак вдягнулися. До чого це?..
– Брата зустрічаю, дорогого для мене гостя, тому маю виглядати відповідно моменту… А от ти чого одягся скромно? Чи то зібрався кудись? – у свою чергу поцікавився Олексій, оглядаючи непривабливий дорожній костюм ад'юнкта.
– Взагалі-то в дорогу не збирався, але думаю, поїхати все ж таки доведеться…
Та в цей момент до входу підкотила посіріла від куряви карета, з неї не те щоб вийшов – буквально вивалився високий худий юнак років шістнадцяти в латаних-перелатаних полотняних штанятах, довгополій лляній сорочці й колись чорних збитих чоботях.
– Кирилко, дорогенький мій!..
Широко розкривши обійми, Олексій Григорович попрямував до змученого мандрівника. Та не встиг зробити й кроку, як осліплений сяйвом золота і дорогоцінних каменів на ордені, сухорлявий хлопчик хутко зірвав з голови капелюха, впав перед обер-єгермейстером у дорожню пилюку й заходився ретельно відбивати уклони.
– Кирилко!..
Відбивати уклони отрок припинив, однак з колін не підвівся, а завмер у безглуздій позі, ледь повернувши голову й чи то прислухаючись, чи то непомітно придивляючись до роззолоченого пана.
Олексій настільки був шокований незвичайним поводженням Кирилка, що не одразу зметикував подати прислузі знак відійти, а усміхненому до вух візникові – забиратися разом з каретою геть. Коли ж перед входом у Зимовий палац залишилися тільки обер-єгермейстер, ад'юнкт і хлопчина, Розум з надією звернувся до Теплова:
– Як ти вважаєш, Григорію, що ж нам тепер робити? Ситуація, будемо відвертими, неординарна: мій братик далеко не піде, якщо перед кожним на коліна падатиме. А тому рішення…
– Олексію Григоровичу, я готовий хоч зараз супроводити вашого брата до Олександро-Невської лаври, – мовив Теплов спокійно й додав: – Говорив же, що хоч у дорогу не збирався, так поїхати все ж таки доведеться…
«Та він має рацію! І як я сам не здогадався?!» – роздратовано подумав обер-єгермейстер, міряючи Теплова уважним поглядом з голови до п'ят. Розумний, ач який розумний! І навіть угадує події. Треба буде видати Теплову зайвий десяток рубликів за кмітливість.
Але ж справді, підліток ніяк не міг упізнати в блискучому вельможі свого старшого брата, якого зовсім і не пам'ятав… аж ніяк не міг пам'ятати! Адже коли Олексій зник з рідного дому, Кирилку було всього лише два роки. Допоки родина злидарювала, він весь цей час солодко пив, смачно їв, м'яко спав біля ніг своєї любої «панночки»… Нерозумно було розраховувати, що прибувши до Санкт-Петербурга, Кирилко миттєво освоїться!
Обер-єгермейстер з ніжністю і водночас із жалістю подивився на розпростертого в пилюці брата й подумав, що був невиправдано вибагливим до Кирилка, налякавши і без того зашуганого хутірського хлопчиська. Та й прислузі показувати його не слід би. Тепер почнуть теревенити… І хто ж стане після отакого конфузу сприймати бідолашного пастушка знатним