Пустоцвiт. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
В усякому разі, перевдягніть сукню.
– Неодмінно, мадемуазель Кардель!
І невгамовна Фіке помчала коридором, не звертаючи ніякої уваги на схвильовані слова гувернантки:
– Не біжіть, ФігХен, адже ви можете спітніти…
Коли Евеліна Бабетта дійшла до своєї кімнати, там на неї вже чекала Софія в сухій сукні. Гувернантка зачесала й заплела довге волосся вихованки в тугі коси, потім заколола їх срібною шпилькою, подарованою однією з численних тіточок.
– Мадемуазель Кардель, а навіщо мені займатися музикою? Мені воно зовсім не подобається…
– Так потрібно, ФігХен!
– А танцями?
– Будь-яка шляхетна дівиця повинна вміти танцювати!
– Однак нас зовсім не запрошують на бали або на прийоми, навіть коли я гостюю у бабусі в Гамбурзі!
– Це нічого не означає, Фіґхен. Колись запросять…
– А коли?!
– Ви ще занадто молоді, щоб…
– Навіщо все це?! – зненацька розлютилася Фіке. – Навіщо читати книжки, вивчати історію?!
– Мадемуазель ФігХен, негайно припиніть вередувати! Ви незабаром виростете, все це робиться заради вашого ж майбутнього. Через п'ять-шість років вас видадуть заміж, імениті родичі стануть запрошувати вас у гості!
– Ага-а-а, отже, років через п'ять-шість?! – принцеса зраділа, що нарешті впіймала гувернантку на слові.
– Вміння танцювати згодиться на балу або на маскараді, а читання розумних книг обов'язково знадобиться для підтримки вільної бесіди на будь-яку тему, – відкарбувала мадемуазель Кардель, невдоволена власною необачністю. – Тож не лінуйтеся, мерщій ідіть на заняття!..
Показавши наставниці язика, Фіке побігла займатися нелюбою, однак дуже необхідною музикою. Надалі вона незмінно дотримувалася залізного правила, привитого ще в дитинстві: якщо щось потрібно для досягнення успіху – роби, хоч і не подобається!..
Кіль, німецькі землі, 1737 рік
– Гер Петер, негайно зосередьтесь! Учора ви прекрасно розв'язували подібні завдання – що ж сталося з вами сьогодні?!
Автор праць по теології й математиці пастор Хосманн набурмосився. Зазвичай дев'ятирічний герцог граючись долав математичні головоломки, на яких спотикалися й вісімнадцятирічні телепні-студіозуси, але сьогодні Карла-Петера-Ульріха немов підмінили!
А річ у тім, що нинішньою ніччю хлопчик погано спав: у казармі, куди заслав його батько, було дуже холодно, дитина ніяк не могла зігрітися й задрімала тільки на світанку. Тому хлопчик спізнився на сніданок і тепер міг думати тільки про їжу, але ж ніяк не про математику. Затягнутий у вузький однострій, що незграбно сидів на надзвичайно худому згорбленому тільці, хлопчик з надією глянув на суворого вчителя й, утративши терпець, почав благати:
– Вибачте, гере Хосманне, я сьогодні не снідав, тому не можу розв'язати завдання…
Від голоду у Карла-Петера-Ульріха в голові і справді паморочилося, однак майбутній ректор Кільського університету не побажав узяти