Пустоцвiт. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
кам'яницю, що колись побачив на картинці. Й неодмінно сад посадити з деревами вишневими та яблуневими, і щоб багато квітів було навколо. Дуже подобалися Кирилку польові квіти!..
Ох, і заживуть у цьому будинку вони з дружиною на славу, а решті на заздрість!!! Ясна річ, дружина у нього буде найвродливішою, найдобрішою та до того ж найлагіднішою. Дитяток народить йому – не порахувати… І неодмінно стане зранку чоловікові пироги свіжоспечені подавати…
От про що мріяв бідолашний пастушок.
Наталя верталася із Санкт-Петербурга, поринувши у важкі роздуми. От приїде на рідний хутір, і почнеться нове життя!..
Хатку похилену неодмінно треба відбудувати.
Для сімейства старшого сина Данилка, тепер уже померлого, зробити б щось корисне потрібно – втім, за його вдову Олексій обіцяв поклопотатися…
Для віддалених родичів, які ніяк у люди вибитися не можуть, треба в Олеська посад попросити.
Дочкам би вибрати наречених якнайбагатших і якнайшляхетніших. Голоті відмовити, причому рішучо: не рівні вони тепер нікому ні в Леміші, ані в його найближчих околицях!..
А от Кирилко!.. Так, із вихованням молодшенького можуть виникнути проблеми.
Втім, дорога додому виявилася для старої Розумихи складною, тож від тяжких думок доводилося постійно відволікатися. Найчастіше пригадувалися чомусь останні дні, проведені разом з Олексієм. Він дав матусі грошей на дорогу, ще хотів приставити охорону й численний почет, однак Наталя категорично відхилила цю пропозицію:
– Шлях неблизький, Олесю. Раптом на мене розбійники нападуть?
– То я ж для того вам охорону й надаю, щоб лиходіїв віджахнути, – намагався пояснити турботливий син.
– Е-е-е ні, синку! Розбійники саме й можуть напасти через те, що охорона зі мною буде, – посміхнулася великодосвідчена практична жінка. – От без охорони вони, мабуть, моїм добро погребують… До того ж людей і годувати, і напувати, і розквартировувати потрібно буде. І потім, раптом хтось бовкне чого зайвого під час зупинки?..
– Мамо, я ж вам грошей даю на дорогу, щоб ви охорону могли годувати-напувати, ні про що не піклуватися…
– Гроші, синку, давай хоч зараз. Гроші – вони завжди згодяться… А от охорона все-таки не потрібна, без неї і спокійніше, і звичніше. І екіпаж скромніший давай, тому що який ти мені показував, занадто вже помітний. Не потрібно отак виділятися…
– Так немає в нас більш скромних, мамо! Ті, що я вам показував – вони от і є самі скромні. До речі, ви їх не повертайте, собі залишіть. І ще слуг візьміть для супроводу: у дорозі допоможуть, подадуть, принесуть.
– Слуг?! – не на жарт перелякалася Наталя. – Ні, Олесю, слуги мені взагалі не потрібні: не звикла я до того, щоб хтось мені прислужував. Нехай слуги тут у вас залишаються. Вам вони потрібніші, а мені така розкіш ні до чого.
– Але матусю, а якщо ви сукню зняти захочете?! Нині мода така, що самі ви з усіма цими гачечками та застібками ніяк не впораєтесь.
– Звідки це тобі про гачечки-застібки відомо? – підозріло спитала Наталя. Олексій