Камінний хрест (збірник). Василь Стефаник

Читать онлайн книгу.

Камінний хрест (збірник) - Василь Стефаник


Скачать книгу
кого спитатися. І Данило чекав. Його ясний план затемнювався, він чухався в потилицю і несміливо заглядав у город.

      – Вони тими стежками ходє собі на спацєрок, бо, аді, як усипали піском.

      Його очі блукали довго, аж спинилися на павуні, що блискотів перед двором.

      – З оцего фоста мав би якийсь ґрейцір, аби так забіг та обома руками замотавси в него… Не знати, ци мнєсо єго добре їсти?

      Він оглянувся по хатах.

      – Цес має того поля доста та й робить коло хліба добре. Ба, де він тото все подіває?

      Його думки розліталися на всі боки.

      – Весна така красна, така красна, що раз!

      Чимдалі він нічого не спостерігав. Сидів, як стовп, і чув, що буде спати. Аби не датися, він роздирав очі, потирав рукою лице і виглядав на нещасливого борця, що от-от здасться на ласку і неласку ворога. За часок звалився одним боком до берега і, видко, хотів так урядитися, аби ніби спати, а ніби чекати. Потім потягнувся цілий і замкнув очі. Не проспався ще одної цілої мінути, як щось йому шепнуло:

      – Спи, спи під панцьков брамов, та фірман так упереже батогом, що кров сикне!

      Він зірвався, перестрашився, оглянувся довкола себе і станув, як підстрілений. Стояв секунду, махнув рукою і пішов від брами на лан. Заліз у траву і розложився до доброго сну. Привиджався йому пан, і його руки, і білі стежки. Пан йому десь казав, аби поклав капелюх на голову, але він не хотів.

      – Я проши пана, бідний чоловік, я не можу покласти капелюха на голову, бо я бідний, такий бідний чоловік…

      Солодкий сон нагонив ті привиди, і він спав спокійно.

      Сонце реготалося над ним, посилало до нього своє проміння, пестило його, як мама рідна. Квіти цілували його по чорнім нечесанім волоссю, пільні коники його перескакували. А він спав спокійно, а чорні ноги і чорні руки виглядали як прироблені до його цеглястого тіла.

      Палій[34]

І

      Сільський богач Андрій Курочка сидів коло стола і обідав, – не обідав, а давився кожним куснем. Домашня челядь входила до хати, вносила заболочені цебри, сварилася, метушилася і виносила їх між худобу. Богацькі діти і слуги були брудні і марні. Вони двигали на собі необтесаний і тяжкий ярем мужицького богацтва, котре ніколи не дає ані спокою, ані радості ніякої. Сам богач найгірше томився у тім ярмі, найбільше проклинав свою долю і безнастанно підганяв своїх дітей і наймитів.

      Коло нього на лаві, під вікном, сидів його довголітній робітник, старий Федір.

      – Я ніколи не маю такої щасливої години, аби я спокоєм кусень хліба прожер. Бігаю та вганяю, та лиш десь уздрите, а я впаду та й здохну! А мені ж оца їда має йти в смак, як я знаю, що вони без мене в стодолі нічо не роблєть? Лиш аби нажертиси та день трутити! Що вже чужим казати, як свої діти – та й вони не хотє робити! Я, бігме, не знаю, як цес нарід має на світі жити? Всьо піде на жебри.

      І халасував, аж йому очі вилазили.

      – А ви чого, Федоре, надходили?

      – Ви не знаєте, які наші ходи? Зима йде, а я босіський, та дайте ми два леви на відробок.

      – А ви ж годні робити? Вже ваша робота скінчиласи, Федоре.

      – Най


Скачать книгу

<p>34</p>

Оповідання опубліковане вперше в «Літературно-науковому віснику» (1900 – Т. Х – Кн. 6 – С. 249–261) з присвятою університетському приятелеві й активному діячеві Русько-української радикальної партії Сафатові Шмігерові, з яким новеліст жив якийсь час на одній квартирі. Традиційно вважають, що воно написане в квітні того ж року (див. видання 1964 і 1978 років). Хоча вже в листі до О. Гаморак за березень автор повідомляє, що «післав» до часопису два твори: «Мужичку» («Кле нові листки» – Р. П.) і «Палія» (див: ІІІ, 208). Зовнішнім поштовхом до активізації творчої енергії стала подія, яка трапилася в родині: наймит Стефаників спалив дідівську хату, в якій, до слова, народився письменник. Про своє знайомство з прототипом головного героя автор признався в нотатках «Під вражінням вистави “Земля”» (1934), утаївши, щоправда, причетність його до пожежі в родинній садибі. Первісно автор мав намір опрацювати тему в формі драми, про що свідчать згадувані нотатки і лист до В. Морачевського із середини 1900 року (ІІІ, 217). Думка написати драму на означеній в оповіданні фабульно-подієвій основі не полишала й пізніше, про що зізнавався в згадуваному листі до О. Гаморак («Я пишу тепер, крім малих новел, і драму. Як вона вдасться, то буде велика утіха в нашім кружочку»). Втім, реалізувати задум не вдалося, й автор врешті спалив рукопис.