Львiвська гастроль Джимі Хендрікса. Андрей Курков
Читать онлайн книгу.
ховалися під статутом, як ховали свою службу під цивільним одягом, а всередині деякі з них були не проти приєднатися до цієї несхвалюваної партією та урядом вселенської любові. І, якщо вірити розповідям Рябцева, приєднувалися з ризиком для кар’єри, а можливо, і для життя!
Неголосний шум відвернув Аліка від роздумів. Він підвів голову й побачив, що до третьої лавки від сходів, по яких можна було піднятися від трамвайних колій до Порохової вежі, сходяться бомжі з сумками та пакетами в руках. Одні тільки підтягуються, а інші вже стоять і про щось жваво розмовляють. Зібрання бомжів якось спрямувало думки Аліка в інше русло. Згадалася конституція з її правом на зібрання. Алік усміхнувся. «Всяке створіння Боже збиратися любить», – подумав він. І виникли знову в зоровій пам’яті їхні хіпівські «зібрання» тут же поруч, у саду. Промайнули підігріті літніми сонячними променями скупчення червоних клопів-солдатиків на пеньках у лісі за його будинком, бачені колись по чорно-білому телевізору з’їзди партії з тисячами одягнених в однакові темні костюми людиноподібних клопів-солдатиків. І тут же услід виринули теж бачені по телевізору в дитинстві маршируючі солдатики, абсолютно звичайні, не клопи.
А бомжі прибували, і вже бачив Алік, що є серед них і не бомжі, а просто злегка обідрані життям і суспільством бабусі та дідусі, що мали іншу ходу й інші рухи тіла, рухи, які немов підказували, що ці бабусі та дідусі мають пічку або плиту, мають стіл, за яким сидять. У бомжів такі рухи відмирають через непотрібність.
На алеї раптом з'явилася машинка-«пиріжок», біла, з написом «Оселя». Зупинилася біля цієї ж третьої лавки, тільки заїхала на траву. Публіка, що зібралась, об'єднана зовнішнім неблагополуччям, вишикувалася в чергу. Біля машини з'явились і пристойно одягнені люди – дівчата й жінки. Вони обійшли чергу, що вже налічувала осіб двадцять п'ять. Зупинилися, пояснили щось тим, що стояли. Задні подвійні дверці машини відчинились, і чергою пробігла хвиля пожвавлення.
Алік із цікавістю продовжував спостерігати за тим, що відбувається. Він навіть забув про те, що хвилину тому вже хотів підвестися й піти в яку-небудь забігайлівку перекусити.
Він дивився на чергу, на обличчя людей, не помічаючи, що симпатична кругловида пані, одягнена в джинси та в коротку синю дуту курточку, уважно дивиться на нього. У неї на грудях висів на ремінці фотоапарат із великим об'єктивом. Відвернувшись од Аліка, вона кілька разів сфотографувала чергу та дівчат, які, стоячи біля відчиненого багажника машини, наливали в одноразові пластикові миски гарячий суп із бідона-термоса. Третя дівчина видавала тим, що отримали суп, одноразові ложки та чорний хліб.
Алік, затримавши погляд на машині та людях, що зібралися біля неї, замислився про людські цінності, про прості й важливі речі. Про любов і тепло, про цвітіння дерев, про м'яку траву, про метеликів і дітей.
– Даремно ви соромитеся підійти! – пролунав над його головою сильний жіночий голос. – Адже з кожним може статися!
Він