Людина (збірник). Ольга Кобилянська
Читать онлайн книгу.
a xmlns:xlink="http://www.w3.org/1999/xlink" xmlns:fb="http://www.gribuser.ru/xml/fictionbook/2.0" xmlns:fo="http://www.w3.org/1999/XSL/Format" xlink:href="#n_2" type="note">[2] лісовим радником, мав велике поважання, великий вплив і великі доходи. А що він мав між іншим, так «побічно», ту слабу сторону, що любив одушевлятись гарячими напитками, – се не мало нікого обходити. Про се не мав він нікому здавати справоздання. Хіба б собі самому. А позаяк був з собою у згоді, позаяк розумів себе, як розумів і свої лісові справи, тож і ходив (як кажуть простенькі люди) «годинник зовсім в порядку». Відтак, коли слаба сторона змоглась та стала збагачуватись більшими наслідками, коли показалось, що великі причини спроваджують і великі події… тоді й настало… та про се вже опісля…
Пан Ляуфлер був жонатий і мав чотири доньки й одного сина. Останнього любив він несказанно, ба навіть обожав. «Се буде гординя мого життя, світило цілої родини, се чоловік будучини!» – мовляв він часто до своєї жінки й добрих знакомих. Добра женщина, котра так само обожала одинака, вірила сміливому віщуванню свого мужа. Вона бачила сама не раз у своїх мріях сина лісовим радником, бачила, як він їздив у елегантній колясці, гордими кіньми, біля нього багата жінка, його здоровлять низенько малі й великі, старі й молоді; бачила його також поважним лікарем-радником у товаристві високих осіб, що з ним дружньо балакають. Часами зміняв муж будучини свій завід[3] й вибирав становище надвірного радника. Супроти того не можна було вже нічого закинути. А як се звучало шумно! «Високоповажаний пан Герман-Євген-Сидор Ляуфлер, ц.-к. надвірний радник!» Надвірний радник! Ні, надвірним радником буде, мусить бути. Се якраз мудріше, ніж лікарським радником або лісовим радником! Ну, щодо останнього, то воно припало їй лише так en passant[4] на думку, бо її муж займав припадком те становище. Однак усякий, хто мав лише цятинку дару думати, мусив признати, що лісовий радник не те, що надвірний радник! А коли є вже хто раз надвірним радником, тоді й до міністра судівництва недалеко. Ой Боженьку, що-то не коїться все в чуднім бігу часу! Вона не була одна з тих, котрі вірують в чуда, в протекцію або що таке. Борони Боже, так низько вона ще не упала, тож саме і не думав так ніхто в домі її та її мужа. Вона хотіла речі лише так брати, як вони самі собою представлялись. Наприклад, хто був от хоть би там і Гамбетта (котрого вона бачила оногди в panopticum[5]), нім став славним на цілу Францію? Яким був Колумб, нім відкрив Америку? Певно, не таким славним, яким уже став опісля. Був і ще такий один, що сягав немов під небеса. Ах, що то їй все так із пам’яті вибилось, і вона собі ні імені, ні року не могла пригадати! Головне, однак, в тій події було те, що хтось там в молодих літах був пастухом, а на старість став митрополитом. Однак – куди ж вона загналась? Аж сміх бере. Герман-Євген-Сидор не був ані бідним хлопцем, що вичісував вовну у свого батька (як се робив той бідняка, той Колумб), а вже найменше пастухом. Він був сином ц.-к. лісового радника і міг легше, ніж кожний інший, дістатись на таку висоту. Інших перепон не могла доля поставити. Що ж до тих пари шкільних років, про котрі люди стільки заводять, то вона ними мало журилася. А коли є вже хто раз в університеті, то літа минають, неначеб їх і не було. Герман-Євген-Сидор не показував на тепер особлившої охоти до науки, але (того б вона й рада бачити, хто б науку любив) чи ж можна було йому, тому живому хлопцеві, робити з сього закид? Він же не належав до тих бездушних натур, котрі уміють годинами нерухомо на твердих шкільних лавках пересиджувати; а противно, був один із тих величаво уложених характерів, котрі вимагають іншого проводу і поведення, як, приміром, звичайні сини урядників або – надто – мужиків! Однак висушені тверезі професори (вона їх ненавиділа), котрі з пожовклими щоками, наче мумії, проходжувалися і молодості, мабуть, зовсім не розуміли, вони не могли його зрозуміти! Немилий наслідок сього був такий, що збилися з правого шляху, що взяли «пік»[6] на нього, прозивали його сильну волю «упрямістю і злосливістю», а його смілі, свобідні бесіди і дотепні діла називали вони попросту трійлом для цілого класу, ще й переслідували його, в повнім значенні слова, на смерть…
Під час коли син невпинно розвивався, підростали й доньки. Природа обдарувала їх під кожним взглядом щедро; крім того, посилала їх пані радникова на науку французької мови й музики; батько займав гарне становище, тож по балах, домашніх забавах та інших вечірках рвалися за ними молоді люди… І так, усміхалась пані радниковій будучина ясна та чиста, наче та днина весняна, і вона називала її в своїм серці своєю «другою будучністю».
І ґаздівство розуміли вони неабияк! Розуміли його так, як його в нинішніх часах не розуміє перша-ліпша жінка! Про се дбала пані радникова ще заздалегідь. Вона не належала до тих жінок, котрі супокійним оком глядять на доньок, наколи ті беруть книжку до рук і в будню днину та читанням безбожних любовних дурниць або й інших пустих діл крадуть час Богові. Правда, зовсім без гріха в тім взгляді не були і її дві середущі доньки (найстарша перебувала у одної кревнячки, а наймолодша була ще незріла
Завід – професія, фах.
Між іншим
В паноптикумі
Взяти «пік» – завзяття, присікатися.