Остап Вишня. Невеселе життя. Группа авторов
Читать онлайн книгу.
Европенко-Европацький. – Річ іде не про Семенка, а про Остапа Вишню.
– Річ іде, – сказав я, – про глибоко-народній словник, про европенківську спробу зробити з практиків цього словника «реакціонерів», про спробу зробити реакціонерів з таких практиків глибоко-народнього словника, як, скажімо, Беранже, Д. Бєдний, як, скажімо, нарешті В. І. Ленін.
Чи не скажете мені, коли жив Беранже? Той Беранже, що з такою погордою виголошував, що він «простолюдин» («je suis vilain, et très vilain»)? На початку XIX сторіччя? А чи відомо вам, тов. Европенко-Европацький, що французький робітник і досі в кишені своєї блюзи носить мініятюрні збірнички пісень Беранже? Чи може і там критика «не встигла сконстатувати чи є він корисний для сучасности чи ні»? Саме за сто років? Чи може й там забули звернутись до Полторацького? Правда, один із знавців європейської літератури говорить, що «в критиці й історико-літературних оглядах, в оглядах, що кокетують високомір'ям не гірше за псевдоклясичну школу, ми частенько надибуємо на черстві й холодні рецензії про «реакційну» поезію Беранже», але хіба ці «монографії» пишуть не ті ж самі паничики, що «простолюдин» їх так висміював? Пам'ятаєте цей от віршик:
– «Наш паничик Юда вроді —
та не Юда, а дивак;
патріот із патріотів
і на все, на все мастак.
Простеляється, як кішка,
вигинається, як змій…
Та чому ж його, біг мій,
ми цураємося трішки?»
Беранже цурався паничів-европенків, паничі-европенки цуралися його. «Але народні маси залишились вірними своєму старому другу, поету-плебею». І через 100 років. От вам і «глибоко-народній» словник.
– Чого ви вчепились за Беранже? – зупинив мене тов. Европенко-Европацький. – Чому ви не скажете про Д. Бєдного?
– Можу сказати і про мовну «практику» Д. Бєдного.
– «Язык его произведений, – пише про Д. Бєдного Ухмилова, – грубый, дерзкий, снижающий поэтический стиль, унаследованный от поэзии прошлого, об'являющий поединок «тонкому мастерству», – так же по душе поэту-массовику, как и язык самой массы».
– Почекайте, – скрикнув мій співбесідник. – А ми встигли сконстатувати чи є він корисний для маси, чи ні?
– «Д. Бєдний, – пише та ж таки Ухмилова, – создал школу массового искусства. Его читатели – его ученики. Это неграмотные, малограмотные робкоры, начинающие писатели, безвестные авторы коллективного народного творчества. Они не создали себе имени ни в газете, ни в литературе и, может быть, и не создадут, но они уже выполняют определенное дело – они осуществляют великие планы нашего строительства».
– Розумієте тепер, чим корисна для маси мовна практика Остапа Вишні?
– Чого ви вчепились за Д. Бєдного? – знову зупинив мене тов. Европенко-Европацький. – Чому ви не скажете про Леніна?
– Можу сказати й про мовну практику Ільїча.
– «Я знаю только то, – говорив Володимир Ільїч, – что когда я выступал в качестве оратора, я все время думал о рабочих и крестьянах, как о своих слушателях. Я