Ключі Марії. Андрей Курков
Читать онлайн книгу.
кімнату, чи не залишилося щось, що може зрадити його недавнє заняття.
Відчиняв двері, навіть не запитавши, хто там. А відчинивши, обімлів.
Перед ним стояла, похитуючись, Ріна у яскраво-жовтій куртці-вітрівці. Вочевидь, вже випила. Рукою вона притримувала на плечі лямку шкіряного наплічника.
– Що, не чекав? – видихнула і посміхнулася.
– Ні, – признався Олег. – Та і я ж… Я ж тобі адреси не давав.
Ріна махнула рукою і зробила крок вперед. Бісмарк відступив, пропускаючи її в коридор. Вона скинула черевички, ледве потрапила петлею куртки на гачок вішалки і пройшла, похитуючись, далі. Вже в кімнаті відсунула стілець від столу і всілася. Свідомо впустила наплічник на підлогу, провівши його падіння саркастичним поглядом. Роззирнулася і звернула увагу на застелену розкладну канапу.
– Ти що, на канапі спиш? – щиро здивувалася.
– Так, а що?
Вона гмукнула і несподівано гикнула. Обернулася до Олега. Попросила води.
Гикавка минула разом з першим ковтком.
– Ти мене погодуєш? А то я щось зголодніла!
– Можу вермішель зварити! – запропонував Бісмарк. – І шпротний паштет є!
– Паштет залиш собі, – Ріна махнула рукою. – А вермішель звари! Це можна! Дитинство згадаю.
Олег мовчки пішов на кухню. Поставив каструлю з водою на вогонь.
– Отже, у тебе ще серйозних стосунків не було! – міркувала вона, жуючи вермішель і знову озираючись на канапу.
– Чому ти так думаєш?
– Ти знаєш, що дівчата бачать в канапі?
– Що?
– Розпусту і випадкові ночі!
– Ну я тут один живу, мені вистачає, – промовив Бісмарк. – Вона, до речі, не стара. Сам купував.
– Ага, – кивнула Ріна. – Була б у тебе подруга, змусила б ліжко купити.
– Та була, і не одна, – Олег знизав плечима. – І не змусили.
– Тому, що зрозуміли – ти їм не підходиш. Як і твоя канапа. Коньяку наллєш?
– А якщо в мене нема?
– Тоді у мене є, онде! – вона опустила погляд на шкіряний наплічник, що лежав на підлозі біля її ніг.
– Наллю, і в мене є, – промовив Олег.
Налив і їй, і собі.
– Здається, мене знову накриває, – в її голосі зазвучало занепокоєння.
– Що тебе накриває?
– Депресія, страх.
Вона вихилила чарку і запитально подивилася на господаря.
Він знову налив.
– Може, тобі потрібен психолог? – припустив Олег.
Ріна важко зітхнула, подивилася на свій манікюр і враз немов заново ожила.
– Ти що-небудь викопав? – запитала вона раптом, «вистріливши впритул» пильним поглядом в очі Бісмарку.
– Звідки ти знаєш? – Олег відчув острах.
– Ну, ти ж чорний археолог? Сам розповідав.
Олегів переляк минув. Він дивився їй в очі і не бачив у них жодної небезпеки, тільки ознаки чи то меланхолії, чи то п’яної спроби зібрати в «пучок» розсіяну увагу.
– Можу