Ключі Марії. Андрей Курков
Читать онлайн книгу.
А головне – ці букви можна вже було прочитати! Ресторанчик називався «Ormos». І неважливо, що це слово могло означати, важливо було те, що тепер можна було спробувати роздобути адресу прадідуся хуліганистої дівчинки.
Після клацання мишкою по світлині, на екрані відкрилася інша сторінка, теж повна знимок, але ще й з текстом: «Come and enjoy silence, sun and sea among traditional tavernas and ancient Greek ruins! Ormos is waiting for you!»
– Ормос тебе чекає! – переклав пошепки Олег останню фразу і в новому вікні викликав карти ґуґлу, а в пошукову систему забив «Ормос», і відразу винесли його карти в Егейське море. Навіть здалося, що він почув шум хвиль.
Це дув вітер за вікном. Не сильно, але наполегливо.
– І після цього він каже, що я – ідіот? – згадав Бісмарк з усмішкою Адікові слова. В очах спалахнув вогник самовпевненості і захоплення. – Подивимося, хто з нас двох раніше знайде те, що цей старий відкопав!
Почуття переможця не відпускало Олега, коли він роздягався в темряві і ліз під ковдру до заснулої гості. Але як тільки його рука торкнулася гарячого Ріниного тіла, Олег перелякано завмер. Він згадав про другу ковдру, про те, як вони вже спали начебто і поруч, але не разом. Піднявся, дістав другу ковдру. Влігся поруч, на животі. Ліва рука сама полізла під її ковдру. Спочатку лягла на стегно, м’яке, гаряче. Потім полізла вгору, і пальцям стало ще жаркіше – вони торкнулися грудей. Вони погладили груди і доторкнулися до пиптика. І тут подушечки пальців стали мокрими. Він їх витер об її простирадло і повернув пальці на груди. І знову відчув на пальцях вологу. Витягнув руку з-під її ковдри, підніс до губ.
– Молоко! – обімлів він, облизуючи губи. – Піпець! Та ж вона вагітна! А поводиться, як незаймана?! От же ж пройдисвітка!
Сердита бадьорість змусила Олега вилізти з-під ковдри. У трусах він пішов на кухню, відчуваючи себе повним ідіотом і лохом.
«Ні, Адік все ж має рацію! – думав він. – Я дійсно ідіот! Віддати ключі невідомо кому? І навіть не зажадати відповіді: чому ці ключі опинилися у якогось “брата” Колі? Ну, сука, почекаємо до ранку! Вранці я обов’язково поставлю тобі всі ці питання. І ключі заберу нафіг! Це мій будинок! Тільки мій і нічий більше!»
Холодний язик вітру торкнувся голих Олегових плечей. Він зачинив кватирку. Спати більше не хотілося.
Розділ 16
Львів, травень 1941. Богдан Курилас довідується з подивом, що полковник Ваврик досконало володіє не лише українською мовою, але й російською «кирзовою»
Полковник витяг з шухляди товсту папку і розгорнув її.
– Існує так зване Каїрське диво, описане в кількох джерелах. Суть його така: щороку в останній четвер березня юрби народу сунуть на місцевий цвинтар, щоб подивитися на диво, коли мертві оживають. Земля тоді мовби корчиться в пологових муках – то рука виткнеться з землі, то нога висунеться і знову зникне, де-не-де з’являється й чиясь голова і дивиться широко розплющеними очицями. Буває, що й тіло з’являється, та лише до половини, потім, знесилівши, опадає назад у землю.
– Мені