Ключі Марії. Андрей Курков
Читать онлайн книгу.
Віруня де?
– Прибігала сусідка й повідомила, що дають господарське мило, і вона зайняла чергу, – проторохтіла служниця. – Я сама хотіла бігти, але пані наказали варити вам кулешу.
– Гаразд, клич.
– Зі шкварками чи з бринзою? – запитала служниця в дверях.
– Що? – не второпав Курилас. – З якими шкварками?
– Я про кулешу… – вибачливим тоном промовила служниця.
– А-а… – відмахнувся Курилас. – З бринзою…
Служниця зникла, а за мить до кабінету зайшла висока худа дівчина з досконалими рисами обличчя, здавалося, вона зійшла з портрету Габрієля Росетті. Та й убрана була в довгу картату сукню, яка тісно облягала її стан. Її довге кучеряве волосся темно-каштанової барви опадало на плечі. Вона обдарувала господаря чарівною усмішкою так, мовби зналися вони невідь-скільки літ, чемно привіталася і промовила мелодійним оксамитовим голосом:
– Відразу скажу, що я не ваша студентка. Але маю до вас справу, яка вам видасться дивною.
– Так-так, – нетерпляче перебив її Курилас, якому дуже не подобалося, коли перебивали його наукові дослідження. – Прошу сідати. Але – ближче до справи.
Однак дівчина продовжувала стояти.
– Та, властиво, жодної справи нема, – промовила вона. – Є лише скромне прохання: не квапитися з виконанням завдання, яке ви отримали від НКВС.
При цьому дівчина мило всміхнулася. Курилас скинув окуляри, протер, знову одягнув і запитав:
– Хто ви така? Звідки вам відомо, яке я завдання отримав?
– Я особа зацікавлена. Однак зацікавлена в тому, щоб ви якомога довше зволікали. Інакше вас чекає лихо.
– Лихо? Яке таке лихо? Ви з Кульпаркова* втекли?
Дівчина насупилася.
– Ні. Але туди можете потрапити ви. Совєти навчилися затикати роти ще й таким способом, що оголошують людину божевільною.
– Не маю жодного бажання вислуховувати цю маячню. – Курилас підвівся з крісла. – Не знаю, хто ви й навіщо мене турбуєте. Передайте своїм хазяям, що я науковець, а не аферист. І все, що пообіцяв, виконаю.
– А дарма, – похитала головою дівчина. – Від тієї хвилини, коли передасте їм своє дослідження, ви вже для них станете зайвим. А зайвих людей та ще й таких, які знають надто багато, знищують. Невже ви й справді зацікавлені, щоб червона нечисть запанувала над світом? Невже ви прагнете їм у цьому допомогти?
Курилас уже не мав сумніву, що це провокаторка, яку треба будь-якою ціною спекатися. Чекісти просто вирішили його перевірити й підсунули цю… гм… студентку. Але не на того напали.
– Я – радянська людина! – вигукнув він і помахав дівчині пальцем: – Не пробуйте мене провокувати! Я не збираюся зраджувати свої ідеали!
– Цікаво! – засміялася дівчина. – Які ж то такі ідеали? Невже комуністичні?
– Звичайно! Нас від польського ярма визволила велика червона армія. І я їй за це глибоко вдячний. Тому зроблю для нової влади все, що в моїх силах. А вас попрошу… – він вказав їй на двері, за якими, як здогадувався, підслуховувала