Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули. Коллектив авторов
Читать онлайн книгу.
розташованими обабіч сіней. Траплялося, що в останньому випадку комору прибудовували до одного з причілків («хата» + «хороми» + «хата» + «комора» (див. вкладку: іл. 4). В оселях кінця ХІХ – початку ХХ ст. комору («кліть») інколи розташовували при тильній стіні однієї («хата» + «хороми» + «хата»/«кліть»: с. Замагура Верховинського р-ну чи двох («хата»/«кліть» + «хороми» + «хата»/«кліть»: смт Верховина (див. вкладку: іл. 5) мешкальних камер. При довгій фасадній стіні влаштовували простішої чи складнішої конструкції галерею («ґаньчик», «ґалєрия», «підсінє», «лавиці»), а місцями, перед входом у сіни (а то й комору), споруджували невеличку зрубну прибудову – «черсак» (с. Черемошна, Криворівня, Яблуниця Верховинського р-ну; Стебний Путильського р-ну Чернівецької обл.).
Хата початку ХХ ст.; с. Бережниця Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.
При інших стінах (одній, двох чи усіх трьох) прибудовували вузькі приміщення господарського призначення («дахи», «хліви», «притули»). «Хороми» зазвичай мали досить великі розміри, до них вело двоє вхідних дверей: одні з головного фасаду, крізь другі можна було потрапити у «задні дахи». У Верховинському р-ні в хатах, розташованих на пагорбах, траплялися високі підмурівки, підняті по рельєфу, зашальовані (вертикально дошками) до підвалин чи частково або повністю закритим кам'яним «підмурком», який використовували для господарських потреб (хата початку ХХ ст. у с. Бистрець).
Унаслідок наявності значних хвойних лісових масивів, основним будівельним матеріалом віддавна тут була смерекова деревина. З ялиці хат не будували, «бо вона в будові крутит». Натомість з неї часто влаштовували «міст» (підлогу) у «хлівах під маржину», бо «такий міст довго служит». Із смерекової деревини виконували практично усі елементи будівель: починаючи від кілків («тиблів») і завершуючи покрівельним матеріалом («драниці»). У закарпатській частині Гуцульщини інколи для цієї мети вживали ясен (хата початку ХѴІІІ ст. зі с. Кевелів Рахівського р-ну Закарпатської обл.), а у південно-західному напрямку від смт Рахів (с. Великий Бичків, Верхнє Водяне, Середнє Водяне, Кевелів та ін.) зруби здебільшого складали з дуба та бука. Дуже спорадично вживали й вільху – «ольху» (с. Ділове Рахівського р-ну Закарпатської обл.) чи осику (с. Пістинь Косівського р-ну Івано-Франківської обл.).
Як і скрізь у Карпатах, вибір будівельної деревини у гуцулів супроводжувався низкою повір'їв, пересторог, заборон та забобонів. Передовсім ніколи не використовували «сухостою» (с. Кевелів Рахівського р-ну Закарпатської обл.) – для зведення житла вибирали лише живе, «мудре» дерево [15, с. 114]. З особливою пересторогою ставилися до дерев з природними вадами (з боковим відростком на стовбурі: «дерево з свічкою», «дерево з приростком», «дерево з ґранґов»; з хворобливим наростом навколо стовбура: «дерево з вовком» тощо) та пошкоджених стихією (у які влучив грім: «громовиця; вивалених бурею: «вивороть», «вівороть», «вітровали» та ін.).
Для