Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули. Коллектив авторов
Читать онлайн книгу.
а також осіння – залежно від біологічних характеристик культур на холодостійкість, тривалість вегетаційного періоду тощо. Гірські хлібороби правильно орієнтувались у біологічних і економічних характеристиках землеробських культур. У ранню весняну пору, коли ще земля як слід не прогрілася і було багато вологи, висівали вологолюбиві і невибагливі до якості ґрунту культури.
Техніка сівби зернових культур була однаковою в усіх етнографічних групах українців Карпат. Сіяли зернові вручну, здебільшого з бесагів, тайстри, а також з дійниці, цебра, коновки, з мішка. Сівач, набравши в жменю зерно, розсівав його під кожен крок ноги. Легке зерно (овес, жито, ячмінь) розсівав «у три жмені», одну – справа, другу – перед собою, третю – зліва, а важке (пшениця) – «у дві жмені», справа перед собою і зліва. Сіяли впродовж скиб, а по боронованій ріллі – впоперек схилу. Після посіву зерно закривали бороною.
Зернобобові культури (біб, горох, квасолю) садили переважно за сапою.
Впоравшись із садінням бобу і сівбою вівса, приступали до висівання ярого жита, пшениці, ячменю, проса, гречки. Яре жито сіяли на картоплинні, а також на зяблевій оранці, проведеній на стерні або цілині, на весняних «палениках». Воно вимагало більше тепла і кращого ґрунту. Тому під яре жито угноювали землю, за винятком картоплиння. Пшениці на Гуцульщині сіяли дуже мало і лише в тих селах, де були широкі річкові долини і більш родючі ґрунти. Для неї виділяли найкращу ділянку орного поля («картоплянки», «цілини») і добре угноювали її. Найпізніше із зернових культур висівали ячмінь. У травні сіяли і садили просапні, технічні, зернобобові і городні культури. Із просапних найбільше вирощували кукурудзи (буковинська частина Гуцульщини, Косівський і Надвірнянський райони). Садили її в ямки по два-три зерна, висіяне зерно заскороджували, після чого «довбенками» (дощечка розміром 15–20 см з держаком) прибивали.
Для садіння картоплі виділяли найбільш удобрені ділянки поля, передусім освоєні землі. На них садили картоплю два-три роки або садили її після жита чи бобових.
Гуцули садили картоплю, як правило, за лопатою або мотикою, а бойки – за мотикою і плугом. Зорану землю залишали на два-три дні, щоб угрілася. Лопатою викопували ямки. Ряди робили знизу вверх. У викопану ямку хтось із дітей або господиня клали картоплю, яку присипали землею з наступної ямки. Старші віком гуцули розповідали, що в кінці XIX ст. ще дехто з селян вирощував картоплю в хаті у горщиках, на невеликих грядках. Садінням картоплі завершували весняні польові роботи. Із зернобобових культур останніми висаджували горох і квасолю «пішу» (стелилася по землі) або «тичну» (вилася по тичці).
На добре підготовлених грядках господиня сіяла мак, петрушку, столові буряки, кріп тощо, після чого граблями заглиблювала в ґрунт. Кожна із цих культур, крім капусти, яку культивували більше інших, мала свою грядку.
Агрофізична форма догляду за сільськогосподарськими культурами передбачала білякореневе спушування ґрунту з одночасним підсіканням сапою бур’янів