---

Скачать книгу

---

самого принца,

      Батько ж радий штуку втяв –

      Нові сани і коня

      Дав попові того ж дня.

      Ой, тоді то в нас гуло,

      Піп і війт, усе село

      Пили, їли, скільки воля,

      Розтягали, що було!

      Та як в дім прийшла недоля,

      Всіх гостей мов замело.

      Розбрелось добро із хати,

      А остали діри й шмати…

      (Обтирає очі запаскою)

      Ну і виріс вже великий, –

      Чи не час би вже подумать,

      Як би матері старій

      Облегчить гіркую долю,

      Чи не час про те подбати,

      Щоб усе не розбрелось?

      (Плаче наново)

      Замість того, ти даремне,

      Тратиш день за днем і гріш,

      Або знов лежиш на печі

      І гниєш у попелі.

      Війдеш в корчму, то дівчата

      Розбігаються в розтіч,

      Робиш стид мені і горе,

      З кожним водишся за чуб.

      Пер Ґінт: Ну, вже годі! (тікає)

      Оза:(слідкуючи за ним) Чи ж не ти

      Був у тій останній бійці

      В Люнді – га? Як пси скажені

      Там ви жерлися усі,

      Кров текла, летіли зуби!

      Чи ж не ти то ковалеві,

      Що попався в твої руки

      Скривив щоку, збив рам’я[8]?

      Пер Ґінт: Видумка це все нікчемна!

      Оза: (палко) Каська з ліса чула крик.

      Пер Ґінт: (Чхає собі в лікоть)

      Так, та це ревів так я.

      Оза: Ти?

      Пер Ґінт: Бо я дістав по шиї.

      Оза: Що?

      Пер Ґінт: Він б’є! Повір мені.

      Оза: Хто?

      Пер Ґінт: Ну – Аслак, не хто-будь.

      Оза: Тьфу! І ще раз тьфу! Ну, прошу

      Та жидівська помивачка[9],

      Той лінтяй, кривцун, той злодій,

      Той брехун, той попсуй-майстер[10]?

      (Знову плаче)

      Щось подібного? Я скоро

      Очі виплачу. Та це,

      Вже направду, не пусте:

      Він тебе б’є – дурака,

      Ти ж не маєш кулака?

      Пер Ґінт: Будь я молот, будь клепало –

      Мати плаче сяк чи так.

      (Сміється)

      Ну, потіштесь…

      Оза: Що? Ти знову

      Набрехав?

      Пер Ґінт: Тим разом – так.

      Вір тепер моному слову.

      (Затискає лівий п’ястук[11])

      Гляньте, в тих кліщах залізних

      Аслак вився.

      (Затискає правий п’ястук)

      Ця ж рука

      Била молотом. Чи мало?

      Оза: Ти повік не даш спокою,

      Доки я не ляжу в гріб.

      Пер Ґінт: Ні, нанашко! Ти ще будеш

      Їсти чисто білий хліб!

      Вір мені – ціле село

      Впаде ниць до твоїх ніг.

      Я не все зробив, що міг!

      Підожди лиш мить одну

      Доки я щось славне втну!

      Оза:(згірдно[12]) Ти?

      Пер Ґінт: Що прийде, хто ж це знає?

      Оза: Так ти знай хоч те одно,

      Що штанів не полатає,

      Як підреш колись, ніхто!

      Пер Ґінт:

---

Скачать книгу