Беззаперечна правда. Майк Тайсон
Читать онлайн книгу.
відвезли мене до місцевої дільниці. У моєї матері не було телефону, тому вони забрали її і відвезли до відділку. Вона увійшла, голосно волаючи на мене, і відразу ж взялась лупцювати мене. На час, коли мені виповнилось дванадцять, такий сценарій став звичним явищем. Щоразу мені доводилось іти після цих арештів до суду, але вони ніколи не закінчувалися для мене ув’язненням через моє неповноліття.
Я терпіти не міг, коли мама приходила до відділку і била мене. Після цього вона напивалася зі своїми друзями і розказувала їм, як вона вибила з мене все лайно. Я ж згортався калачиком у коридорі, намагаючись знайти там прихисток, та вона однаково знаходила мене і продовжувала. Це був дуже болісний досвід для мене. Навіть і сьогодні, коли я дивлюсь у куток будь-якої з моїх кімнат, мені доводиться відводити погляд, бо він нагадує мені всі ті побої моєї матері. Я згортався калачиком, намагаючись захистити себе, але вона однаково нападала на мене. Вона абсолютно не стидалася бити мене в продуктовому магазині, на вулиці, на очах у моїх однокласників чи в залі суду. Поліції, звичайно, було байдуже. Одного разу, вони саме мали написати рапорт на мене, але тут увірвалася моя мама і побила мене так жорстко, що вони навіть відклали в бік той рапорт.
Іноді вона навіть била мене, коли я мав рацію. Якось мені було одинадцять і я грав у кості на розі вулиці. Я грав проти хлопця, якому було приблизно вісімнадцять років. Того дня у мене була щаслива рука і мої друзі ставили на те, що мої номери переможуть. Я поставив 200 доларів, але я викинув виграшні номери цілих шість разів поспіль. Я виграв у нього 600 доларів.
– Кидай ще раз. Кидай на мій годинник, – сказав він.
Бум… я викинув 4–5–6.
– Кінець з цією грою, – сказав я. – Давай мені годинника.
– Зрештою я тобі нічого не дам, – сказав він і спробував вихопити у мене виграні гроші. Я почав його бити. Я вдарив його каменем, і ми почали свару. Дехто з маминих друзів помітив переполох і побіг до нас додому.
– Там твій син вовтузить дорослого чоловіка, – сказав один із них.
Моя мама вихором увірвалася в бійку. Усі інші дорослі чоловіки навколо дозволили нам битися, бо хотіли отримати свої гроші. Якщо не заплатить цей хлопець, то й усі решта залишать свої гроші при собі. Я був у самому розпалі бійки, коли на мене стрибнула моя мати, схопила мене за руки, і, ударивши, кинула додолу.
– Ти чого б’єш цього чоловіка? – крикнула вона. – Що ти йому зробив? Мені дуже шкода, сер – кинула вона йому.
– Він намагався відбити в мене свої гроші, – заперечив я.
Моя мати взяла мої гроші, віддала їх чоловікові і вдарила мене по обличчю.
– Мені дуже шкода, сер, – сказала вона йому.
– Я вб’ю тебе, покидьок, – закричав я, коли вона відтягнула мене в сторону. Я заслужив кожного прочухана, якого отримав. Однак, я просто хотів бути одним із тих крутих дітей, отих дітей вулиці, на яких були гарні прикраси, а в їхніх кишенях – гроші, хотів бути і як ті старші п’ятнадцятирічні діти, в яких уже були подружки. Може