ТОДІ, ЯК Я ПЕРЕЇХАВ ДО КАСА, Я ВЖЕ БУВ ГОТОВИЙ ДО його рутини. Він почав старанно тренувати мене щодня. У мене ніколи не було привілею насолоджуватися боксом для спорту або для забавки. Кас був екстремістом, але таким самим був і я. Я хотів стати Ахілесом тут і зараз. Я з тих хлопців, над якими сміються. «Не давай нігеру мотузку, він захоче стати ковбоєм». Я був дитиною, яка втратила всілякі сподівання. Але щойно я бачив проблиск надії, яку мені обіцяли, то все – вважайте у вас проблеми. Я буду на сьомому небі від щастя.

      Кас мав звичку будити вранці своїх учнів, але щоразу, коли він вставав, щоб це зробити, я вже повертався з пробіжки. Кас мав звичку накривати стіл до сніданку, але я брався це робити відразу після пробіжки. Він лютував. «Хто накрив мій стіл?» – гарчав він. Він лютував, тому що я проявляв більше самовідданості, ніж він сам. А потім Кас готував мені сніданок. Він кидав на сковорідку цілу пачку бекону – двадцять смужок чи щось таке, а потім готував на цьому жирі яйця. Я не пив каву, тому він мені діставався чай. Він робив це щоранку, навіть якщо сердився на мене.

      Думаю, що ми обидва усвідомлювали, що вписались у перегони з часом. Касу було сімдесят, тобто він був далеко не молодим, тож і пхав у мене всі ці знання. Він усе пхав і втовкмачував у мене це лайно. І якщо ви достатньо довго втовкмачуєте це в себе, то врешті-решт ви все це знатимете, ну, якщо ви не зовсім ідіот. Я став дуже вправним у боксі, але мої зрілість та здатність мислити як доросла людина, не наздоганяли мої боксерські успіхи. Тут все було не як у школі, куди діти ходять, і там із них намагаються зробити хороших та продуктивних членів суспільства. Ні, я робив це, щоб стати чемпіоном світу у важкій вазі. Кас це добре розумів. «Боже, як би я хотів, щоб у мене було більше часу на тебе», – казав він. А потім він ще додавав: «Я вже шістдесят років у всій цій боксерській індустрії, і ніколи, ні-ко-ли мені не доводилося бачити когось із таким інтересом до боксу, як у тебе. Ти постійно говориш про боротьбу».

      Я був екстремістом. Якщо нас засипало снігом, Кас проводив мої тренування в будинку. Ночами я у своїй кімнаті годинами боксував зі своєю тінню. Моє життя залежало від успіху. Якщо я не досягну успіху, то буду просто марним шматком лайна. До того ж я робив це також і для Каса. У нього було важке життя з безліччю розчарувань. Тож я був тут, щоб захистити гордість цього старого італійця. Та ким я, чорт забирай, вважав себе?

      Коли я не тренувався, то дивився старі фільми про бої щонайменше по десять годин на день. Це було моєю винагородою на вихідні. Я дивився їх цілу ніч у своїй кімнаті наодинці. Я включав фільм на повну гучність і звук наповнював увесь старий будинок. Тоді до мене підіймався Кас.

      – Якого біса ти робиш?

      – Просто дивлюся фільми, – відповідав я.

      – Гей, тобі час спати. Люди хочуть спати, – говорив він. А потім спускався вниз і я чув, як він бурмоче: