Енн з Інглсайду. Люси Мод Монтгомери
Читать онлайн книгу.
їхніми багатообіцяльними надіями, новими страхами, маленькими проблемами, які їм здаватимуться дуже великими, і маленькими розбитими серцями, які завдаватимуть їм болю. Вона знову триматиме у своїх руках усі ниточки Інглсайду й плестиме з них гобелен краси. А тітка Мері Марія уже не матиме причин питати, як два дні тому чула Енн: «Ти до смерті виснажений, Гілберте. За тобою хоч хтось доглядає?»
Внизу тітка Мері Марія скрушно хитала головою і говорила:
– У всіх немовлят ноги криві, я знаю, але, Сьюзан, у цієї дитини ноги аж надто криві. Звичайно, ми не маємо говорити про це бідолашній Енні. Пильнуй, Сьюзан, не проговорися.
Сьюзан відняло мову.
XI
Наприкінці серпня Енн уже знову відновила сили й перебувала в передчутті щасливої осені. Маленька Берта Марілла щодня все гарнішала й гарнішала й стала центром захоплення братиків та сестричок.
– Я думав, дитина – це щось, що постійно кричить, – промовив Джем, захоплено дозволяючи маленьким рученятам хапатися за його пальці. – Мені так Берті Шекспір Дрю сказав.
– Я й не сумніваюся, що діти Дрю кричать увесь час, Джеме, любий, – сказала Сьюзан. – Кричать від одної тільки думки про те, що вони – Дрю, думаю. Але Берта Марілла – це дитина Інглсайду, любий Джем.
– От якби ж я теж народився в Інглсайді, Сьюзан, – замріяно мовив Джем. Він завжди про це шкодував, а Ді йому постійно нагадувала.
– Хіба ж життя тут не нудне? – якось надто зверхньо спитала в Енн колишня однокласниця з Шарлоттауна.
Нудне! Енн майже засміялася у вічі своєї гості. Інглсайд нудний! З таким солодким немовлям, яке щодня дарує нові дива… із запланованими візитами Діани та маленької Елізабет, і Ребекки Дью… з пані Сем Еллісон з Верхнього Глену на Гілбертових руках, яка страждає від хвороби, що раніше мали лише три людини на землі… з Волтером, який тільки йде до школи… з Нан, яка випила флакон маминих парфумів, що лежав на її туалетному столику… вони думали, це її вб’є, але гірше їй не стало… з дивною чорною кішкою, яка вивела десять кошенят під верандою… з Креветкою, яка валяється в липучці… з тіткою Мері Марією, яка підпалює штори в кімнаті в глупу ніч, проходячи зі свічкою, і ставить весь дім на вуха своїми криками. Нудне життя!
А щодо тітки Мері Марії… вона далі була в Інглсайді. Час від часу вона зверхньо казала: «Коли ви від мене втомитеся, просто дайте знати… Я звикла турбуватися про себе самотужки». На це можна було відповісти лише одним способом і, звичайно, Гілберт так і відповідав. Проте він уже не говорив так приязно, як спочатку. Навіть «родинність» Гілберта дала тріщину, він якось безпорадно усвідомлював, що… «чоловіко- подібна», як фиркала панна Корнелія… тітка Мері Марія потроху ставала проблемою в його сімействі. Він якось спробував тонко натякнути, що будинки, у яких довго ніхто не живе, потерпають, з чим тітка Мері Марія погодилася, м’яко зауваживши, що подумує над тим, щоб продати дім у Шарлоттауні.
– Непогана ідея, – підтримав її Гілберт. – А я знаю дуже гарний маленький будиночок у місці, який виставили на продаж… мій друг їде