Похідні історії ведмедика Юджина і його сім'ї. В Криму. Частина 1. Та
Читать онлайн книгу.
всю зграю на прогулянку по цьому маршруту!
Спочатку ми всі не поспішаючи пройшли весь пляж за першим, другим і третім мисом. Пройшли повз всіх відпочиваючих, хто приходив сюди з міста. А також тих, хто розбивав тут величезні табори і селився великими зграями в наметах, як ми. За такими поселеннями була таємна стежка. Вона вела за четвертий мис прямо по морю. Потрібно було дійти до кінця пляжу і ступити в воду.
Стежку у воді видно відразу – вона немов присипана жовтим піском. Видима через синьо-прозору воду і легко помітна там, де по обидва боки від неї починаються червоно-бордові водорості.
Спочатку глибина на стежці невелика – і колін не замочиш. А трохи далі вода поступово піднімається вище. Точніше, стежка спускається глибше під воду. Але навіть в найглибшому місці ведмежата намокли по пояс. А Юджин Джуніор і зовсім був сухий, тому що сидів у Татуся на плечах.
Далеко йому було видно море. Ближче він бачив скелю, уздовж якої просувалася зграя. Цікавіше бачилися йому водорості і каміння під прозорою водою. Так щастить тільки малюкам!
Добре бути маленьким і важливо не поспішати рости. Потрібно насолоджуватися цим чудовим часом, смакувати дитинство, як найвишуканіше з ласощів. Юджин Джуніор знав це так впевнено, що не втрачав жодної можливості сповільнити мить. Чари він бачив відразу, шанував їх, та й сам умів ворожити. У маленьких дітей і звірів є особливий доступ до Чародійства. Якщо вони хочуть, ворожити для них – справа проста.
Дивлячись зверху, з Татусевих плечей, на водорості, Юджин підморгував червоним водоростям, і ті, хто дивився вгору, стали кликати інших, які займався своїми справами. Через пару Татусевих кроків уже всі червоні водорості дивилися вгору на ведмедів і теж підморгували Юджину.
Якби Юджин був хуліганом, він би показував язика або кидався б зверху камінчиками, які завжди носить жменькою в лапі, коли ми гуляємо по пляжу. Але Юджин не хуліган. Навпаки, він добрий ведмедик, який любить весь світ навколо. І тому він просто сидів і посміхався та корчив всякі смішні рожі, щоб посмішити водорості.
Він зрозумів відразу, що ці водорості люблять посміятися. Від сміху вони починають хилитатися, немов прибула хвиля. Здається, ніби вони змінюють колір, як ялинкові гірлянди. Але все просто – вони самі двоколірні. З одного боку червоні, а з іншого – сині. І коли водорості починають танцювати або сміятися, або їх колише хвиля, відразу стає видно інший їх колір. А ще, коли світить яскраве сонечко, як сьогодні, хвиля переломлює сонячне світло – і тоді червоний і синій місцями змінюють відтінки, мерехтячи то зеленим, то помаранчевим.
Рідкісна зустріч, приємна і дивовижна. Юджин махнув на прощання лапою, водорості теж махнули і закліпали одночасно очима. І хоча в останню мить я побачила всі Дива, і Юджин не пропустив того, що я це помітила, ми з ним не стали говорити іншим. Прошепотівши йому «тссс», я приклала пальця до губ, а він, як змовник, повторив, киваючи.
Все тому, що ми в цей момент завернули за мис, і перед нами відкрився абсолютно новий вид.