П’ятеро рушають до Вершини контрабандистів. Энид Блайтон
Читать онлайн книгу.
книжки, які Енн не могла втямити. Креслив заморочливі діаграми і здійснював багато дивних дослідів.
Але наразі дядько Квентін виглядав розгубленим. Він мав радше присоромлений вигляд. І невдовзі Енн зрозуміла чому.
– Квентіне, це просто ласка Божа, що ніхто не загинув і не постраждав, – сказала тітка Фенні, суворо дивлячись на нього. – Десятки разів я тобі торочила, що ясена слід спиляти. Я знала, що він надто великий і важкий, аби витримати потужну бурю, й тому завжди боялася, що він звалиться на наш будинок.
– Авжеж, знаю, люба, – відповів дядько Квентін, енергійно помішуючи какао. – Але я був дуже зайнятий останні кілька місяців.
– Це твоя вічна відмовка, коли йдеться про невідкладні справи, – зітхнула тітка Фенні. – У майбутньому мені самій доведеться все робити. Не можна ж так ризикувати нашими життями!
– Ну, таке може статися раз на безрік! – крикнув дядько Квентін, починаючи важким духом дихати. Але відразу погамувався, побачивши, що тітка Фенні шокована й засмучена та ось-ось заплаче. Він поставив чашку на стіл й обійняв її. – Ти пережила страшенний шок, – сказав він. – Може, вранці виявиться, що все не так погано.
– Ох, Квентіне, все буде набагато гірше, – запевнила його дружина. – Де ми всі тепер спатимемо і що нам робити, доки не полагодять дах і кімнати на другому поверсі? Діти щойно приїхали. А в будинку кілька тижнів порядкуватимуть робітники! Просто не уявляю, як я з усім цим впораюся!
– Залиш усі клопоти мені! – сказав дядько Квентін. – Я все влаштую. Не турбуйся. Я дуже шкодую, що через мене так вийшло, це моя провина. Я швидко все залагоджу, ось побачиш!
Тітка Фенні не дуже йому повірила, але була вдячна за розраду. Діти слухали їхню розмову й пили гаряче какао. Дядько Квентін був таким розумним і так багато знав, що своїм звичаєм забував невідкладні справи на зразок спилювання старого ясена. Часом здавалося, що він узагалі не від світу цього!
Не було жодного сенсу йти нагору спати. Там кімнати були або повністю зруйновані, або настільки завалені уламками, труском і запорошені, що годі й думати про спання. Тітка Фенні почала носити пледи на канапи. Одна канапа була в кабінеті, велика – у вітальні й менша – в їдальні. За допомогою Джуліана вона витягла з шафи і розклала розкладайку.
– Влаштуємося як зможемо, – сказала вона. – Хоча ніч уже добігає кінця, але ми ще встигнемо трохи поспати! Буря вже ослабла.
– Ні, просто вона завдала чимало шкоди й тепер цілком задоволена, – похмуро зауважив дядько Квентін. – Що ж, обговоримо все вранці.
Хлопці хоч і втомилися, але були дуже збуджені й заснули не одразу. Енн переживала: як же їм тепер залишатися всім разом у Кирін-котеджі? Це несправедливо щодо тітки Фенні… Але й додому повернутися ніяк, бо батьки у від’їзді і будинок на цілий місяць замкнуто.
«Сподіваюся, до школи нас не відішлють, – думала Енн, намагаючись зручніше вмоститися на канапці. – Було б дуже прикро, бо ми з такою радістю їхали сюди на канікули».
Джорджа теж цього побоювалася. Вона