П’ятеро на острові скарбів. Энид Блайтон
Читать онлайн книгу.
відчула, що початок знайомства вийшов не надто вдалим. Вона замовкла й почала одягатися – сірі джинси й червону майку. Джорджа теж наділа джинси і хлопчачу майку. Щойно вони вдяглися, хлопці заторохкали в двері.
– Ви готові? Джорджина там? Кузино Джорджино, виходь знайомитися!
Джорджа розчахнула двері і вийшла з високо піднесеною головою. Вона не звернула жодної уваги на двох здивованих хлопців й урочо попрямувала вниз. Усі троє мовчки перезирнулися.
– Вона не озивається на Джорджину, – пояснила Енн. – По-моєму, вона дивачка. Сказала, що не хотіла, аби ми приїздили, бо будемо їй заважати. Вона глузувала з мене й грубо поводилася.
Джуліан обійняв сестру, яка трохи засумувала.
– Не журися, – мовив він. – У тебе є ми, і ми завжди тебе захистимо. Ходімо вниз снідати.
Вони усі зголодніли. Приємно пахло яєчнею з беконом. Вони збігли сходами й привіталися з тіткою, яка подавала сніданок. На чолі столу сидів дядько й читав газету. Він кивнув дітям. Вони мовчки посідали до столу, не знаючи, чи дозволяється тут за їжею розмовляти. Удома це дозволялося, але дядько Квентін виглядав досить сердитим.
Джорджа теж була тут і мастила масло на тост. Вона непривітно глянула на трійцю.
– Зміни вираз обличчя, Джорджо, – сказала їй мати. – Сподіваюся, ви вже подружилися. Ти маєш уранці показати друзям бухту й кращі місця для купання.
– Я йду на риболовлю, – кинула Джорджа.
Її батько одразу ж підвів очі.
– Ні, не йдеш, – сказав він. – Ти нарешті маєш навчитися поводитися як слід і показати своїм братам і сестрі бухту. Ти мене чуєш?
– Чую, – відповіла Джорджа так само похмуро, як її батько.
– Ми можемо й самі пройти до бухти, якщо Джорджа йде на риболовлю, – зауважила Енн, подумавши, що було б добре обійтися без Джорджі, якщо в тої кепський настрій.
– Джорджа робитиме те, що їй скажуть, – заявив дядько Квентін. – Якщо ні, то я їй поясню!
Тож після сніданку четверо дітей приготувалися йти на пляж. Полога стежина вела вниз до бухти, і вони радо побігли нею. Навіть Джорджа перестала супитися, відчувши тепло сонця й побачивши іскристе синє море.
– Якщо хочеш, можеш іти рибалити, – запропонувала Енн, коли вони вийшли на берег. – Ми клепати про тебе не будемо. Ми не хочемо тобі заважати. У нас свій гурт, і якщо ти не хочеш бути з нами, то й не треба.
– Але ми будемо раді, якщо ти захочеш бути з нами, – великодушно запропонував Джуліан. Він вважав, що Джорджа груба й невихована, але йому все-таки подобалася ця норовлива дівчинка з коротким волоссям, яскраво-блакитними очима і закопиленою губою.
Джорджа поглянула на нього.
– Подивлюсь, – сказала вона. – Я не товаришую з людьми просто тому, що вони мені родичі абощо. Я дружу тільки з тими, хто мені подобається.
– Ми теж, – відповів Джуліан. – А що, коли і ти нам не сподобаєшся?
– Отакої! – вигукнула Джорджа, ніби таке не спадало їй на думку. – Звісно, це можливо. Я справді багатьом не подобаюсь.
Енн