Пані Стик увечері сильно роздратувалася й не приготувала вечерю. Джуліан пішов дізнатися, що можна поїсти, але виявив, що двері на кухню замкнуті.

      Він повернувся до друзів похмурий, бо усі були дуже голодні.

      – Вона замкнула двері, – сказав він. – Мерзенна істота! Схоже, у нас вечері не буде.

      – Доведеться почекати, поки вона піде спати, – мовила Джорджа. – Тоді ми спустимося вниз і понишпоримо в коморі – подивимося, що там є.

      Діти повкладалися у ліжка голодні. Джуліан прислухався, коли пані Стик і Едґар теж ляжуть. Почувши, що вони піднімаються сходами, і впевнившись, що двері їхніх відпочивалень закриті, він тихцем прослизнув на кухню. Там було темно, і Джуліан уже хотів увімкнути світло, як раптом почув чиєсь важке дихання. Хто б це міг бути? Невже Смердюк? Ні, це не собака. Схоже, що це людина.

      Розгублений і трохи зляканий, Джуліан стояв, тримаючи руку на вимикачі. Навряд чи це грабіжник, бо грабіжники не сплять у будинку, який мають намір пограбувати. І це не пані Стик, і не Едґар. Тоді хто?

      Він вмикнув світло. Кухню осяяло яскравим світлом, і Джуліан вирячився на маленького чоловіка на канапі. Чоловік міцно спав, розтуливши рота.

      Не вельми приємне видовище. Чоловік кілька днів не голився: щоки й підборіддя були синяво-чорні. А ще довше він не мився: руки, нігті чорні. Волосся скуйовджене, а ніс – як у Едґара.

      «Напевно, татко Едґара, – подумав Джуліан. – Огидне видовисько! З такими батьками у бідолахи Едґара було мало шансів стати порядною людиною».

      Чоловік хропів. Джуліан не знав, на яку стати: і в комору кортіло проникнути, і не хотілося розбуркати прибульця й здійняти галас. Казна-як його спекатись, та й тітка з дядьком цілком могли домовитися з пані Стик про те, що її чоловік міг би заходжати сюди, хоча це й малоймовірно.

      Джуліан був дуже голодний. Думка про смакоту в коморі спонукала його вимкнути світло і в темряві пробратися туди. Нарешті він відчинив двері в комору. Помацав по полицях. Овва! Щось схоже на пиріг. Узяв і понюхав. Пахло м’ясом. Пиріг з м’ясом – чудова знахідка!

      Ще помацав по полиці й наштовхнувся на тарілку з чимось схожим на тарт[1] із джемом – кругле, пласке, посередині щось липке. Ну, пирога з м’ясом і тартів з джемом цілком вистачить для чотирьох голодних друзів!

      Джуліан узяв м’ясний пиріг і тарілку з тартами й почав обережно вибиратися з комори. Двері причинив ногою і попрямував до виходу з кухні.

      Але в темряві пішов не в той бік і, на своє нещастя, наштовхнувся на канапу! Від поштовху один тарт упав. І – треба ж так! – просто до розкритого рота сплячого, через що той одразу прокинувся.

      «Хай йому біс!» – подумки вилаявся Джуліан і почав тихенько