Біографія випадкового чуда. Таня Малярчук
Читать онлайн книгу.
такі грози у міста приїжджає чорний вершник на чорному коні, – сказала Велика Ґуля.
– Я його ніколи не бачила, – відповіла Лєна.
– Правильно, його ніхто не бачив, бо в грозу всі сидять удома. А він тоді роз’їжджає на коні містом.
– Що йому треба?
– Ніхто не знає. Може, він просто прогулюється, а може, щось шукає.
Велика Ґуля часто розповідала дітям усілякі неймовірні, деколи навіть страхітливі історії. Про надприродні сили, про вулкани, про інопланетян і привидів у покинутих замках. Діти слухали її з роззявленими ротами. Потім, до речі, вони переказували ці історії своїм батькам, і обурені батьки ходили до директриси писати на виховательку скарги.
Надворі загриміло і заблискало. Сполошені діти в самих лишень трусах поприбігали до класу.
– Вертайтеся в ліжка, – сказала Велика Ґуля, – я зараз прийду до вас, тільки вікно зачиню.
Вихователька встала з-за столу і рушила зачиняти вікно.
І тоді у повітрі щось зблиснуло.
Вогняна куля, як футбольний м’яч завбільшки, повисла посеред кімнати над дитячими головами, метаючи на всі боки короткі білі іскри. Куля дрижала, але ніби й завмерла на місці в якомусь моторошному очікуванні. Усі діти теж завмерли, заворожено за нею спостерігаючи, з очей від яскравого світла потекли сльози.
Лєна знала природу цієї кулі. Вона мільйон разів чула від виховательки про феномен кульової блискавки. Тоді це була популярна тема всіх науково-фантастичних журналів. Усі говорили про кульові блискавки, але ніхто їх не бачив. Усі знали, що не можна панікувати і тікати від неї, не можна рухатись, але не знали, як довго, бо не було жодного свідка цього дивовижного явища. Жодного живого.
Вихователька теж зрозуміла, що це таке. Лєна помітила страх в її очах і трохи здивувалась, бо думала, що хто-хто, а Велика Ґуля повинна вміти викрутитися.
Усе тривало лічені секунди. Діти, затерплі від жаху, в самих трусах, уже були готові кинутися навтьоки. Велика Ґуля їх випередила. Вона рвонула подалі до вікна і крикнула що було сили:
– Ну хіба ЦЕ не чудо, Лєно?!
Тієї ж миті вогняна куля теж зірвалася з місця, і вихователька спалахнула всіма кольорами райдуги. Діти запищали, Лєна стояла і дивилася.
Велика Ґуля потонула в кольорах, розчинилась, ніби її ніколи не було. Тільки нестерпно бридкий запах горілої плоті нагадував про колишнє існування виховательки.
Лєна далі стояла й дивилася, коли у клас на дитячий вереск збігся весь дитсадок. Директриса розпитувала дітей, що сталося, але це була марна справа, ніхто не міг вимовити й слова, всі плакали, кілька дітей упали на підлогу непритомні. Директриса питала Лєну:
– Оленко, що сталося? Де вихователька?
На столі Великої Ґулі красувався голубий пластиліновий лебідь. Лєна взяла його собі.
– Оленко, Оленко! – кричала їй директриса.
Лєна сказала:
– Я не Оленка. Я Лєна.
І пішла додому.
Потім кілька місяців вона розмовляла тільки російською мовою. Лікарі сказали, що це наслідок пережитого шоку і що Лєні це легко