Пройдім туди ще декілька ступнів

      Та й сядемо на камені спочити.

      Не раз я тут у роздумі сидів,

      Від молитов і посту хоровитий,

      І, уповавши на Творця,

      Ридав, зітхав, ламав я руки,

      Благав страшній чумі кінця,

      Визволу від тяжкої муки.

      Хвала юрби звучить мені як глум,

      І скільки вже я передумав дум

      Про те, що ми, невдахи бідні,

      І батько, й син – похвал не гідні!

      Мій батько, чесний, скромний трудівник,

      Над тайнами природи бивсь весь вік

      Ретельно, ревно і невтомно,

      Але якось головоломно[18].

      У чорній кухні він сидів,

      Замкнувшись із гуртком адептів,

      І там за безліччю рецептів

      Чудовний еліксир варив.

      З незгідних речовин червоний лев вчинявся,

      Що потім в літеплі з лілеєю вінчався,

      А згодом їх обох ганяв огонь палкий

      На шлюбне таїнство з покою у покій.

      І в склянці ось, блискучіша над перли,

      З'являлася цариця молода;

      Такий у нас був лік; а хворі мерли й мерли,

      Чи вижив хто – питать шкода.

      Із цим-то варивом пекельним,

      Ще гірше од чуми смертельним,

      Ми гори й доли ці пройшли.

      Десяткам тисяч жертв таке дання давав я,

      Вони погинули, а я доживсь безслав'я —

      Убивцям чую похвали.