.
Читать онлайн книгу.
дізнавшись, що мама повернулася додому… Та ще й не сама, а з кавалером. Та лишень чоловік уявив маленьке зморщене личко немовляти, на його обличчі з’явилася невимушена усмішка, він підбадьорився й рвонув до першого-ліпшого таксі. Їхати було недалечко, три квартали, тому Вітя не встиг вигадати, як виправдовуватиме своє підступне запізнення. Підбігаючи до пологового, у вікні побачив дружину, губи якої були стиснуті, аж побіліли. Під шкірою у Віктора пробіг табун здоровенних мурах. «Головне – всміхатись і цілуватись», – налаштовував себе на двобій.
Взяв дитину на руки, і не стало йому справи, про що там теревенить розгнівана Ірочка, не йняв словам, відчував тепло й любов до дитини безграничні, всеохопливі. Здалося на хвильку, що Іринка йому зовсім не потрібна тепер. Віктор, підбурюваний миттєвою думкою, подивився на пащекувату дружину й зрозумів, що вона дійсно лише заважає. Тому, зраджуючи свою звичну м’якість, гаркнув до милої:
– Цить! Ти нервуєш дитину.
Хоч як це дивно, Іринка підкорилася, замовкла, але лиш для того, аби подумати, чого б це завжди такий підкаблучний чоловік раптом осмілів.
– Мама вдома! – зізнався він, коли їхали у таксі.
«То це вона його навуськала, – зробила висновок молодиця. – Ну, постривай, стара курво, не буде тобі життя…
А може, ще щось розбовкала? – нишком подивилася на Віктора. – Ні… – заспокоїлася, побачивши невимовно щасливу мармизу чоловіка. – Тішиться, дурень, значить, не знає нічого. Авжеж, стала б вона, стара потвора, сина свого нервувати… Вдома, кажеш? У мене вдома?»
Галина зустрічала поповнення біля входу до під’їзду. Бачила раніше, що так робили всі мешканці їхнього будинку. Взяла хлібину, рушник і чекала на лавці разом із Максимом. Він погодився сьогодні їхати в нічну зміну, а вдень побути разом із цивільною дружиною. Таксі під’їхало, Галя з Максимом скочили на ноги й стали на ґанку.
– Це ще хто такий? – прошипіла Іринка до свого чоловіка, по-театральному посміхаючись до сусідів, що оточили щасливу бабусю Галю.
– Потім! – наказав Віктор і підштовхнув дружину в спину.
Ірочка відчула загрозу, чоловік явно перемінився, зачерствів до неї, чи що, а до мамки своєї, диви, шкіриться на всі зуби, дитятко тицяє їй під носа. Жінка, скрививши губи, вихопила перев’язаний рожевою стрічкою пакунок і з високо піднятою головою зайшла до під’їзду. Віктор для годиться прийняв хліб-сіль і посунув за роздратованою Ірою.
Коли до квартири зайшли Галина з чоловіком, там уже точилася словесна баталія не баченої до цього напруги.
– Що вона тут робить? Хто це такий? – ці два запитання повторювалися через короткі інтервали, які Іра заповнювала спопеляючими поглядами.
– Іро, нам потрібно поговорити, – втулила свого «п’ятака» свекруха. – Я його мати, я тут живу. А це – прошу любити й жалувати – мій чоловік, Максим Петрович Гулякін. Він також буде тут жити. – Галина посміхнулася, метельнула копичкою рудого волосся й пішла геть.
З території сина не долинало жодного