Гонихмарник. Дара Корній
Читать онлайн книгу.
на деякий час забуваєш про те, що тебе хвилює чи бентежить. Згодом проблеми, зазвичай, знов-таки вертають, однак це дає змогу не зациклюватися на них і подивитися на ситуацію ніби з боку, не лишень ізсередини. Наразі проблема єдина – в Аліни з’явився настирливий сусід, а точніше – претендент на частину її території. І, здається, не тільки…
Після бігу, коли прийняла душ і поснідала, проблема не здавалася вже такою жахливою. Одне добре – Кажан усім своїм єством витіснив геть нічний жах.
У майстерні ставало спекотно – дах нагрівало сонце. Та Аліна не ризикувала розчиняти вікна. Вистачить на сьогодні сюрпризів. Хтось постукав у двері. Дівчина підійшла й, не запитуючи банально: «Хто там?», розчинила їх. На порозі стояла мама, важко й уривчасто дихаючи, мов після важкої непосильної праці. Голубий шифоновий костюм від там когось (черговий мамин заскок), як завжди, ідеально припасований до її тіла. Бездоганна зачіска, світло-русяве волосся дбайливо зачесане. Й обов’язковий атрибут – босоніжки на високих підборах. Як вона ухитряється з них не падати? Мама дивилася на Аліну через ніжно-коричневі скельця окулярів від Гуччі. Напівморок у загальному коридорі приховує справжній настрій маминих очей.
– Мамо! Ти? – розгублено белькоче Аліна.
– А ти хотіла побачити привида? Тоді вибач! Доброго дня! Зайти можна? – роздратовано кидає жінка.
– Привіт! Звичайно, заходь.
– Це – жах! Ліфт не працює, і майже десятий поверх. Вище – тільки небо та сонце! – вдавано сердито веде Ірина і вмощується на стілець біля письмового столу.
– Ма! Чай будеш? – говорить те, що перше приходить у голову.
– У тебе, крім кави, є чай? – здивовано й дещо саркастично перепитує мати.
– Є, зелений. Будеш? – доволі спокійно відповідає Аліна.
– Буду! – Ірина манірно закочує догори очі. – Боже! Яка тут спека? – Відкриває ніжно-білу сумочку від когось там й витягує малесеньку пляшечку мінералки. Жадібно п’є.
Скільки себе пам’ятає Аліна, мама завжди вдягалася зі смаком, бездоганно. Кожна дрібничка в її гардеробі продумана досконало. «І звідки у вчителя української літератури такий художній смак!?» – Такі кокетливі «реверанси» любив робити мамі тато. Авжеж, це правда! От і зараз. Блакитний костюм витончено підкреслює колір її очей. Біла сумочка, отже, і білі босоніжки й доволі дороге намисто з направду натуральних лілейних перлів і така ж розкіш у вухах. Правда, цей весь ансамбль створював радше приємне враження, аніж відчуття гламурного несмаку. На пальцях, крім обручки, нічого зайвого. Так, у мами суперсмак… Із зовнішніх даних, якими щедро обдарувала маму природа, Аліна отримала у спадок лишень очі та волосся, яке вона «зуміла так нахабно спаскудити» – слова мами. Усе решта від тата… О ні, не все! Ще характер. Аліна тепер це знала – ота криця у натурі мамина.
Дівчина мовчки вмикає чайник, запитуючи себе: «Чому вона прийшла? Завжди я робила перший крок». Потім зазирає на верхню полицю над кухонним столом. Слава Богу, пачка зеленого чаю, завбачливо принесена батьком: «Так,