Голова Якова. Любко Дереш
Читать онлайн книгу.
якщо не вдавиться. Тому відповідав словами, які приготував заздалегідь:
– Є безліч інших композиторів, які сидять на хлібі й воді, вони готові взятися за такий проект на совість. І, я впевнений, зроблять це талановитіше. – Яків подумки плюнув собі в обличчя й обтерся. – Чому я?
– Вони чули «Люципера».
– «Люципер» – гівно. Це для лохів диджеїв. Великі темні отці повинні слухати Пахельбеля і Арво Пярта, а не «Хіт-FM». Я написав це на першому курсі.
– Отже, тепер у сто разів краще напишеш.
Брат замовк. Матвій знову грюкнув по столу і вигукнув слова прокляття так різко, що зразу кілька офіціанток вискочили з-за портьєр.
– Такі люди не називають випадкових імен. Вони стукають у двері сильних світу сього.
А ти, жлобина, пишеш озвучку для ґоблінів. Скільки тобі за ґоблінів заплатять?
– Я не жлобина.
– Знаєш, яку суму вони пропонують за симфонію?
– Здогадуюсь.
– Ти не здогадуйся, ти сюди дивись.
І брат набрав на своєму айфоні кілька цифр.
– Це у євро?
– Ні, Вася, в рупіях!
– Перельман таки відмовився від мільйона за теорему Пуанкаре. Знаєш, що він їм сказав? «Навіщо мені мільйон доларів, якщо я знаю, як керувати Всесвітом?»
– Ти не Перельман. Можеш не кокетувати.
– Євро впаде. Долар впаде. Єна впаде. Все повалиться. Так написано в Біблії. Сон Навуходоносора про колоса на глиняних ногах. Ти читав?
Матвій кривлячись подавив відриг.
– Великі темні отці кажуть, щоб ти про колос не хвилювався. Не твого розуму справа, без тебе розберуться. Так що бери, поки пропонують.
– Не можу. У Європі за свої симфонії таких грошей не отримує навіть Бульоз, – сказав Яків.
– Хто такий Бульоз?
– Бульоз – це бог. А я ні, – сказав Яків.
Саме тоді на обличчі Майї, яку Яків поставив собі на заставку мобільного, з’явився невідомий номер.
Палець Якова рефлекторно потягнувся до кнопки і прийняв виклик.
– Слухаю вас, – сказав Яків, дивлячись на Матвія.
11.
– Тато помер. – сказав Яків Матвієві після хвилинної розмови. – Годину тому. Серцевий напад.
– Як це – помер? Що значить – помер?
– Значить, забрали ямадути. Цьоця Галина тільки що сказала.
– Шо ти мені втираєш, я з ним зранку говорив. Не може такого бути.
– Матвію… Ти мене чуєш?
– Бля-а-а-а! Ну чому саме тепер? – Матвій затулив обличчя руками і застогнав. – Тато, ну на хера ти так?.. Не міг зачекати?
Яків сидів мовчки. Руки склав на колінах.
Брат прибрав руки від обличчя і поглянув на Якова.
– Ну от.
Яків кивнув у німій згоді. Більше в ту хвилину не було чого додати.
– Малий знає?
Малий – Іван – був їхнім третім братом, наймолодшим.
Яків кивнув.
Офіціантка з люб’язністю, властивою цьому закладові, спитала:
– Будете замовляти ще?
– Прошу рахунок, – сказав Яків.
Матвій заходився натискати кнопки на своєму органайзері.
– Два