Елементал. Василь Шкляр
Читать онлайн книгу.
кефіру, ті пляшки були наповнені перцем, бо дрібна посудина аж ніяк не годилася для приправи, яку чоловічі компанії поглинали разом з хінкалі жменями.
Тепер ці столи накрили зеленими скатерками, за ними сиділо кілька чоловік, серед яких були і жінки, дві дівки висіли на високих дзиґлях біля стійки бару, й, окинувши все це оком, я зрозумів, що не дуже тут вирізнятимусь: джинсовий шарм давно докотився до всіх кишлаків і аулів. А те, що одна з яскраво нафарбованих дівок уже відверто дивилась на мене, так то, можливо, її професія.
Я підійшов до шинкваса і вмостився поруч із другою, яка теж пахла, як нічна красуня[13] Перу.
– Я вас уважно слухаю, – справді уважно дивився на мене бармен, у якого підголені над губою вусики нагадували третю брову.
– Яка у вас найчистіша горілка?
– «Абсолют»! – не вагаючись, сказав він. – Двадцять п’ять тисяч «сотка».
– Двісті грамів «Абсолюту» і потрійну порцію хінкалі. Але… Ти можеш розміняти сотню?
– Без проблем.
Я дав йому сто доларів, він помацав їх, смикнув на розрив і відлічив на стійку цілу купу дерев’яних російських рублів.
– Сідай за стіл, – сказав. – Я все принесу.
– Шампанським не пригостиш? – спитала «нічна красуня» Перу.
– А що, є нагода?
– За ближче знайомство.
– Боюсь зіпсувати твою ходу, – сказав я. – Якщо ми ближче познайомимося, то ти кульгатимеш.
– Це вже цікаво.
– Цікаво? Тоді відкоркуй їм пляшку шампанського, – сказав я барменові і пішов до вільного столу під стіною.
Він приніс карафку з «Абсолютом» і сам налив мені чарку.
– Хінкалі будуть через десять хвилин. Уже вкинули в окріп. Може, чогось закусити?
– Ні. Пізніше принесеш каву.
– Даремно ти, – сказав він. – Нормальні телиці. Можна з готелем.
– Я поспішаю. Якби ти мені організував колеса, то це було б щось.
– Куди їхати?
– В Осетію. Скажімо, до Моздока, можеш?
З-під його третьої брови під носом вирвався свист.
– Це ж довкола всієї Чечні.
– Не всієї. Тут кілометрів триста. Я плачу.
– Скільки?
– Дві сотні.
– Треба подумать. Подзвоню, спитаю.
Він пішов на кухню, а я випив, і треба сказати, горілка була непогана, хоча, звичайно, не «Абсолют».
Та, що пропонувала ближче знайомство, здалеку підняла до мене келих із шампанським, я кивнув і теж підніс свою чарку.
Зате хінкалі були перфектні – тісто тонке й ніде не прорвалося, фарш пустив смаковиту юшку, яка приємно обпікала в роті. Переді мною стояла така величезна тареля цих кавказьких «вареників», що вже не тільки дівчата, а й решта відвідувачів з цікавістю поглядали в мій бік.
– Смачного!
Я підвів голову і побачив міцного хлопця з глибоким червоним шрамом упоперек лоба – дивно, як його голова не розкололася навпіл. Він сів за мій стіл навпроти і також кутуляв щелепами, але не хінкалі, а жуйку; на його вузлуватому вказівному
Назва південноамериканської квітки.