Ваші пальці пахнуть ладаном. Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
й Бурлюк, той, що зчиняє бучі.) Батько, продавши хутір, працював управляючим в різних маєтках, а тому родина часто переїздила і Бурлюку-меншому довелося вчитися в гімназіях багатьох міст: Суми, Тамбов, Твер…
Змалку захоплювався живописом, навчався в Казанському та Одеському художніх училищах і навіть у Мюнхенській Королівській академії мистецтв. Брав участь у художніх виставках у Росії і за кордоном.
У 1909–1910 роках Бурлюк об’єднав довкола себе молодих поетів та художників, які відкидали естетику символізму. Вони – на чолі зі своїм наставником – шукали нові шляхи розвитку поезії та мистецтва і пізніше назвали себе футуристами. Коли Бурлюк навчатиметься в Московському художньому училищі живопису і скульптури, відбудеться його зустріч з Маяковським, який з того часу називатиме Давида своїм «справжнім учителем».
Давид Бурлюк, сам навіть про те не мріючи, відіграв у житті поета Володимира Маяковського (який, між іншим, тоді ще й поетом не був, тільки збирався ним стати) величезну – чи не вирішальну, без перебільшення – доленосну – роль!
Сам поет, майбутній «глашатай революції», так згадуватиме їхню першу, воістину історичну зустріч:
«В училищі з’явився Бурлюк. Вигляд нахабний. Лорнетка. Сюртук. Ходить наспівуючи. Я став задирати. Майже задрались…»
І все ж вони швидко подружилися.
«Того дня у мене вийшов вірш. Власне – шматки. Погані. Ніде не надруковані. Ніч. Сретенський бульвар. Читаю рядки Бурлюку… Давид зупинився. Оглянув мене. Гаркнув: «Та це ж ви самі написали! Та ви ж геніальний поет!» Застосування до мене такого грандіозного і незаслуженого епітета обрадувало мене. Я увесь віддався віршам. Того вечора я зовсім несподівано став поетом.
Вже вранці Бурлюк, з кимось мене знайомлячи, басив: «Не знаєте? Мій геніальний друг! Знаменитий поет Маяковський». Штовхаю. Але Бурлюк непохитний. Ще й гарчав на мене, відійшовши: «Тепер пишіть. Бо інакше ви мене ставите в дурне становище».
Довелося писати. Я і написав перше (перше професійне, те, що можна було друкувати) – «Багровый и белый» та інші.
З постійною любов’ю думаю про Давида. Прекрасний друг. Мій справжній вчитель. Бурлюк зробив мене поетом. Читав мені французів і німців. Підсовував книги. Ходив і безугавно говорив. Не відпускав ні на крок. Видавав щоденно 50 копійок. Щоб писати не голодуючи…»
От і думаєш: де ще таких дістати? Бурлюка і Маяковського. А втім, Маяковського ще можна дістати – діждатися, зрештою, – а ось де сьогодні дістати ще одного такого Давида Бурлюка, який би з Маяковського зробив… Маяковського?! І радів його успіхам більше, ніж своїм власним?!. Немає таких Бурлюків. Перевелись сьогодні такі Бурлюки – який жаль! Яка втрата для нашої культури й літератури!..
Саме Бурлюк познайомив Маяковського з іншими футуристами – Велімиром Хлєбниковим, Олексієм Кручених та іншими.
17 листопада 1912 року в артистичному кафе «Бродяча собака» відбувся – теж не без допомоги доброго й уважного Бурлюка,