Фрау Мюллер не налаштована платити більше. Наталка Сняданко
Читать онлайн книгу.
втоми й ейфорії після вибуху адреналіну на кордоні вже здаватиметься їй таким же напівпридуманим, як і самі кордони, які вона минатиме. І лише час від часу, коли вона їздитиме до Львова на відвідини, пересвідчуватиметься, що тут усе й далі по-старому, кордони залишилися справжніми, суворими та непохитними фортецями, які слід долати із зусиллями й страхом, слід переживати ввесь належний до процесу пакет емоцій, вражень і негативу, слід отримувати лекції покори, опанування себе й приниження, право на яке часто вимірюється одним-єдиним повноваженням піднімати та опускати помаранчеву стрілу шлагбаума.
Відтепер уже є шанс подорожувати відповідно до плану й не треба буде стільки сил зосереджувати на самому фізичному пересуванні, дбати про його уможливлення, про усунення всіх наявних і гіпотетичних перешкод. Замість цього слід подумати й про щось приємне.
Христина вийшла на невеличку площу біля вокзалу в Перемишлі. Вона дуже любила тут гуляти й завжди, навіть коли їздила до Польщі прямим потягом, якому три години міняли колеса в Перемишлі, достосовуючи їх до вужчих європейських колій, не залишалася сидіти у вагоні, як більшість подорожніх, а виходила, щоб погуляти містом. А потім верталася знайомим маршрутом – до вокзалу й далі в напрямку таємничої стрілки з написом «Peron 4». Колись давно, коли вона блукала тут уперше й ще не вміла знайти цей перон, доброзичливий чоловік, за вимовою киянин, пояснив їй:
– Виходите звідсіля, чимчикуєте сто метрів, а тоді направо.
Саме цей перон на вокзалі в Перемишлі і є справжнім східноєвропейським кордоном, бо це останній європейський перон, куди можуть заїздити наші потяги та де їх можна зупинити навіть без застосування зброї. Імовірно, тому він і відділений від решти перонів густим колючим дротом, а з міста через нього можна потрапити, лише пройшовши паспортний контроль. Десь поблизу вокзалу в некошеній траві, мабуть, ще можна знайти колишні рейки, якими потяги, що курсували між Краковом і Львовом, долали цю відстань якщо не швидше, то принаймні більш вправно, без багатогодинного стояння в полі й на безглуздому кордоні. Але все це поросле травою минуле.
Тепер, вийшовши з автобуса та перейшовши кілька метрів від автобусного вокзалу до залізничного, Христина вперше усвідомила, що почала нове життя. Досі вона цілковито зосередилася на приготуваннях до подорожі й не встигла замислитися над тим, що ж усе це означає для неї і що її чекає. Їй навіть ще не було по-справжньому страшно. Досі вона сприймала це як пригоду, навіть не до кінця свою власну, як повторення чужих пригод, імітацію, щось, що чекає на неї в далекому майбутньому. А своє дотеперішнє життя вже записала в далеке минуле, до якого ближчим часом не буде повернення. І опинилася в якомусь міжчассі – прощання з колишнім і очікування невідомого. Це було своєрідне, але неспокійне відчуття. І завершилося воно аж тепер, коли кордон опинився позаду й доводиться рушати далі в невідомість, яку вже не можна було проігнорувати, загорнувши