Мелодія кави у тональності кардамону. Наталія Гурницька
Читать онлайн книгу.
все, що могла, – реманент, бричку, коней, зайві меблі, а потім продала і ті декілька моргів поля, які їм належали, покинула насиджене місце та перебралася жити до Львова. Пенсія по чоловікові була невеликою, проте дозволяла не лише триматися за межею злиднів, але й винаймати пристойне помешкання. Незабаром по тому мама отримала свою частку спадку по дідусеві та купила власний будиночок по вулиці Святої Анни.[2] Будинок був доволі маленьким та занедбаним, проте його оточував великий сад і шматок землі під грядки. Улітку та восени в садку визрівали яблука, сливки і грушки, цвіла на кущах рожа, червоніла малина, а гілки кущів вгиналися від аґрусу, смородини та порічок. Мама з усього того варила конфітюри, пекла струдлі, рогалики та тістечка, а на зиму запасала власну сушку на узвар. Звичне життя, простий побут і прогнозований завтрашній день – без значних потрясінь, карколомних подій і надзвичайних пригод, проте дуже комфортний та по-домашньому затишний світ. Світ, у якому не лише приємно жити, але який дає відчуття захищеності та впевненості у завтрашньому дні.
Відколи Анна себе пам’ятала – любила бавитися в тому садку. Андрій, щоправда, цілими днями гасав десь із сусідськими хлопцями, а вона залишалася вдома сама, проте ніколи не нудьгувала і не почувалася самотньою. Гойдалася на гойдалці, тягала по руках кошенят, віднаходила серед трав і моху жуків, метеликів та жаб, з квітів і листочків робила ляльок та кумедних тваринок, а з патичків і дощечок – іграшкові меблі для них. У проміжках між усіма цими вкрай поважними справами якимось дивом встигала вибудувати поміж дерев халабуду зі старих накриттів. Сховавшись у такій халабуді, могла годинами читати книжки, малювати у маленькому альбомі з тисненням на палітурці, шити для ляльок сукенки, вигадувати безліч цікавих історій, мріяти, будувати плани на майбутнє, а ввечері мама з подивом віднаходила у її схованці не лише свої баняки, ложки, подушки і тарілки, але й млинок для кави, парасолю, коробку з нитками або й щось зовсім неймовірне – старе забуте залізяччя чи поламані й цілком непридатні для вжитку речі з горища. Навіщо дитині все це на подвір’ї, мама не розуміла, а тому сварила доньку за розгардіяш, який та створювала довкола себе, проте зазвичай Анні все це сходило з рук. За день Андрій виробляв стільки чудасій, що мамі заледве вистачало сили на те, щоб упоратися з ним, а на дрібні збитки доньки у неї не залишалося часу. Мама пришивала відірвані сином у бійках ґудзики, зашивала подертий на парканах та деревах одяг, несла лагодити вичовгані на кризі чи понищені десь на Гицлівській[3] або й на Кортумовій[4] горах черевики і терпляче вислуховувала нарікання сусідів на його вкрай паскудне поводження. Іноді на Андрія скаржилися навіть незнайомі люди. Таке траплялося тоді, коли хлопець не лише робив їм якусь шкоду, але й не встигав вчасно втекти. Мало не щотижня братові добряче перепадало від мами, проте він не робив собі з того великої проблеми і вже по декількох днях більш-менш пристойного поводження брався за старе. Сусіди казали, що то
Вул. Святої Анни – район церкви Св. Анни. В ХІХ ст. забудова переважно дерев’яна, мешкали в основному українці.
Гицлівська гора – Гора Страчення. Навпроти теперішнього Краківського базару. До середини ХІХ ст. тут відбувалися страти злочинців. Поряд стояли будинки, де мешкав міський кат, а потім гицлі.
Кортумова гора – гора над північними околицями міста (374 м). Спочатку на цій околиці був фільварок із садом та залишки козацьких окопів, а в середині ХІХ ст. австрійським військом побудовано шанці та стрілецькі фоси. Район вул. Клепарівської і Ветеранів.