Київ.ua. Тетяна Белімова
Читать онлайн книгу.
нічого не вийшло, у них нічого немає спільного, спільне майбутнє неможливе! І, отже, сто контраргументів у відповідь на кожен його…
До чого тут дискусії? До чого ці вмовляння й підстеляння? Ну не зміг він їй сказати прямо, що… Що? Могла б і сама здогадатися, не дурна. НЕ КОХАЄ ВІН ЇЇ! І все. Нічого не вдієш. Невже не ясно: якщо чоловік на відверте запитання – «чи ти мене любиш?» – не дає ствердної відповіді, а вичавлює з себе щось на зразок «ну, ти мені дуже дорога й близька людина, я ціную і ніколи не забуду того, що було між нами…», то про яке-таке кохання може йтися?
Real feel: ти – послідуща падлюка… І, головне, чому? Хіба він просив її переїжджати до нього? Господи, та це мали бути стосунки, які ні до чого не зобов’язують! Але ж ні! Спершу – зубна щітка, косметичка, бігуді, фіточай і улюблена чашка, білизна, халат, капці, величезна («Та де там! Не така вона вже й велика!») валіза з найнеобхіднішим. І зрештою ще й синуля (малолітній розбишака!). Ще щось залишилось у твоєму помешканні таке, що не перекочувало до мого? Може, твоя мама? Чи твоя бабуся? Чи твій улюблений домашній песик? Чи хом’ячок твого сина?
Він ніяк не міг утямити, як це так: за якихось декілька тижнів стати для когось найдорожчою людиною? Хіба для цього не треба (м-м… як би делікатніше висловитися?) більше часу? Чому це Лариска зі щасливим поросячим кувіканням висне в нього на шиї? Сідає на коліна, щойно він примоститься переглянути новини чи просто пошаритися в неті? Він не звик до такого безперервного і всепоглинального симбіозу…
От Льона завжди знаходила собі заняття і ніколи йому не заважала, навіть дітей привчила «не займати тата, коли він зайнятий».
Як пояснити, що з успішної бізнес-вумен вона вмить перетворилася на заклопотану обідами і прибираннями домогосподарку? Спершу вона ходила в свій салон, як завжди – на весь день, потім почала ходити лише зранку, а далі вже просто забігала, щоб «поправити» зачіску й нігті (о ці її накладні пазурята! Вони його, мабуть, найдужче бісили). Чи тому, що він занадто довго прожив із Льоною, яка скрізь і всюди пропагувала природність, чи його бездоганний смак не витримував вульгарності, хтозна. Але вся її гелево-силіконова краса спричиняла протилежну реакцію, ніж та, про яку мріяла ця жінка.
Уже вдесяте натиснув на сигнал. Не може ж вона не чути на шостому поверсі, якщо он сусідка з сьомого незадоволено поглядає зі свого вікна (не забуде при зустрічі підколоти, зараза така! Досі не може йому пробачити зауваження, коли її дитинчата-слоненята розгупалися після дев’ятої вечора). Набрав її номер (дай Боже, щоб востаннє!), пішов виклик: гудків десять – і жодної відповіді. Відімкнула звук чи навмисне його нерви випробує?
Ведучий життєрадісним баритоном розповідав у радіоефірі про погоду на завтра. Не прислухаючись, вимкнув (здалась йому та погода: у машині клімат-контроль – скільки накрутиш, стільки й буде градусів, і то жодних опадів…) – заважає думати.
Чашу терпіння переповнило навіть не те її випрошування ключів від Льониної машини («Лише разочок з’їжджу на закупи, бо всі продукти закінчилися, а мій сітроєнчик у ремонті!