Психологія людських спільнот. Густав Лебон
Читать онлайн книгу.
суддею, дуже дружнім зі своїм священиком; Фукье-Тенвіль – судовим слідчим, який володіє, можливо, трохи більшою суворістю, ніж його колеги, і зарозумілим ставленням людей його професії, але якого, ймовірно, дуже високо цінували б за його шаленство в переслідуванні злочинців; Сен-Жюст був би чудовим шкільним учителем, шанованим своїми начальниками і дуже гордим академічними пальмовими гілками, які йому, напевно, вдалося б отримати. Втім, щоб не сумніватися в законності наших передбачень, досить подивитися на те, що зробив Наполеон з лютих терористів, які ще не встигли перерубати одне одному голови. Більша їх частина стала столоначальниками, викладачами, суддями або префектами. Хвилі, підняті бурею, про які ми говорили вище, заспокоїлися, і схвильоване озеро прийняло знову свій спокійний вигляд.
Навіть у найбільш тривожні епохи, які утворюють найдивніші зміни в особистостях, можна легко під новими формами відшукати основні риси раси. Хіба централістський, самовладний і деспотичний режим суворих якобінців насправді сильно відрізнявся від централістського, самовладного і деспотичного режиму, який п’ятнадцять століть монархії глибоко укорінили в душі французів? Після всіх революцій латинських народів завжди з’являється цей суворий режим, ця невиліковна потреба бути керованими, тому що він являє собою свого роду синтез інстинктів їх раси. Не через один тільки ореол своїх перемог Бонапарт став володарем.
Коли він перетворив республіку в диктатуру, спадкові інстинкти раси виявлялися з кожним днем все з більшою і більшою інтенсивністю, і за відсутності артилерійського офіцера було б достатньо якого-небудь авантюриста. П’ятдесят років по тому досить було з’явитися спадкоємцю його імені, щоб зібрати голоси цілого народу, змученого свободою і який жадав рабства. Не Брюмер зробив Наполеона, а душа народу, який майже добровільно йшов під його залізну п’яту.
«За першим помахом, – пише Тен, – французи підкорилися і відчували себе при цьому природно; нижчі – селяни і солдати – з тваринною вірністю; вищі – сановники і чиновники – з візантійським раболіпством. З боку республіканців – ніякого опору; навпаки, саме серед них він знайшов свої кращі знаряддя управління: сенаторів, депутатів, членів Національної ради, суддів, всякого роду адміністраторів. Одразу під проповіддю свободи і рівності він розгадав їх самовладні інстинкти, їх жагу командувати, гнобити, хоча б і підпорядковано, і зверх того у більшості з них апетити до грошей і насолоди. Між делегатом Комітету Громадського Порятунку і яким-небудь міністром, префектом або супрефектом Імперії різниця незначна: це та сама людина, але в іншому костюмі, спочатку в тозі революціонера, а потім у віцмундирі чиновника».
Якщо вплив середовища на людину здається настільки великим, то головним чином тому, що воно діє на побічні і тимчасові особливості або на ще приховані задатки характеру, про які нам вище довелося говорити. Насправді зміни не дуже глибокі.
Найбільш