Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18. Валентин Красногоров
Читать онлайн книгу.
Ти права. Мабуть, я так і зроблю. У кого-небудь є кинджал?
КАССІО. Візьми той, яким ти зарізався на сцені.
ОТЕЛЛО. Той не годиться. Мені потрібен справжній кинджал, не бутафорський.
БЯНКА. Тут, на столі, є ніж, яким я різала ковбасу. Хороший, гострий. Візьми. (Дає ножа).
ОТЕЛЛО. (Пробуючи ніж.) Спасибі.
БЯНКА. Тільки потім його поверни, добре? Я ще не все нарізала.
ОТЕЛЛО. Добре. (Згадує мізансцену свого самогубства.) Як там було?
Вхопив я пса-обрізанця за горло…
ЛЮДОВІКО. (Перебиваючи.) Ти стояв не тут, а трохи правіше. І не забудь взяти себе за горло.
ОТЕЛЛО. Так, правильно. (Переходить на іншу частину сцени.)
Вхопив я пса-обрізанця за горло
І заколов його – отак!
Рука Отелло, готова перерізати горло, зупиняється. Обличчя його світлішає.
Ура! Я згадав!
ЛЮДОВІКО. Що ти згадав?
ОТЕЛЛО. Я її не задушив! Я її не задушив, а заколов!
ЛЮДОВІКО. Ну, і що з того?
ОТЕЛЛО. Ви хіба не пам'ятаєте? Вже після того як я її задушив, вона простогнала спочатку «Невинно вбили, без провини», а потім, після того як я її ще й заколов, вона сказала «безвинно умираю». Значить, вона ще була жива.
ЛЮДОВІКО. Однак зараз – вона мертва.
ОТЕЛЛО. Але я тут не при чому. Все! Я згадав… Коли я скінчив її душити, вона пошепки попросила мене не пом'яти їй нічну сорочку, тому що скоро виходити до публіки на поклони.
ЛЮДОВІКО. А сліди на шиї?
ОТЕЛЛО. Це від ранкової репетиції. Тоді я, дійсно, захопився.
КАССІО. Задушив, заколов – яка різниця.
ОТЕЛЛО. Вибач, бутафорським кинджалом не заколеш. Він з картону, ти добре знаєш.
КАССІО. А звідки ми знаємо, що твій кинджал був бутафорським?
ОТЕЛЛО. А яким же ще? Ось, дивіться. (Виймає з піхов кинджал і дає його КАССІО.)
КАССІО. (Пробуючи лезо.) А кинджал-то справжній.
Кассіо з розмаху кидає кинджал на підлогу. Вістря клинка встромляє в дерево. Всі запитливо дивляться на Отелло, який вражений більше за всіх.
ОТЕЛЛО. Не може бути. Я її не заколював.
Пауза.
ЛЮДОВІКО. Зараз перевіримо. Хто хоче оглянути тіло?
ЯГО. Тільки не я.
БЯНКА. А я взагалі боюсь небіжчиків.
КАССІО. Якщо оглянути тіло, я згоден.
ЕМІЛІЯ. Можна подумати, що за життя ти його не бачив.
КАССІО. Уяви собі, що ні.
ЕМІЛІЯ. Мені здавалося, що ця радість була доставлена всім чоловікам у театрі.
ЯГО. Еміліє, перестань базікати.
ЛЮДОВІКО. Еміліє і Кассіо, ходімо зі мною.
Лодовико прямує за завісу. Емілія і Кассіо неохоче йдуть за ним. Через деякий час усі троє повертаються.
ОТЕЛЛО. Ну?
ЛЮДОВІКО. Уяви собі: є й ножова рана, і кров. Причому кров справжня, а не журавлинний сік.
ОТЕЛЛО. Мені цю справу не приписуйте. Я її не задушив, це головне. А завдати удару ножем міг кожен з вас.
ЛЮДОВІКО. Що значить, «кожен з нас»?
ОТЕЛЛО. А то й означає.
Пауза.
ЛЮДОВІКО. Що ж, давайте розберемося. Згадаймо, хто де