Не вурдалаки. Светлана Талан
Читать онлайн книгу.
із нас повинен і там працювати. Діти всюди однакові: що в селі, що в місті.
– Можливо, буде нелегко.
– Я готова до будь-яких труднощів! – бадьоро кажу їй.
– Це добре, дуже добре, – каже вчителька та погладжує моє волосся. А мені так приємно, ніби знову опинилася в далекому дитинстві.
Надія Іванівна приносить мені кухлик молока.
– Пий, дитинко, – каже, як колись.
– Дякую, – відповідаю я, хоча вже не відчуваю себе дитиною.
Я п’ю молоко і ніяк не наважусь сказати, що мрію мати таку косу, як у неї.
– Марічко, у тебе гарне волосся, – каже вчителька. – Будеш відпускати косу?
– Як у вас! – випалюю на одному подиху і чомусь червонію.
… Ми з Валею живемо, як і на першому курсі, у Лідії Максимівни. До речі, вона так зраділа, коли перед навчанням ми завітали до неї.
– Як добре, що ви знову будете у мене жити! – сказала старенька. – А то я швидко до людей звикаю, а відвикаю тяжко.
Ледь вийшла господиня за двері, Валя одразу ж привіталася з блощицями:
– Ну що, мої дорогенькі, наскучило стару кров пити? Ми вже привезли вам молодої, новенької та свіженької. Тож гайда всі на нас!
Я розсміялася, а Лідія Максимівна заглянула до кімнати та сказала:
– Як все-таки приємно чути ваш сміх! А то, коли я вдома сама, від тиші аж у вухах дзвенить!
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.