Пісні про любов і вічність (збірник). Любко Дереш
Читать онлайн книгу.
нього знизу вгору своїми вицвілими блакитними очима, і якась оманна цнотливість освітлює його обличчя.
– Значить, так, – починає Віктор. – Ми приїхали в ці місця на кілька днів провести деякі дослідження. Ми чули, що ці місця особливі, це ж так?
– Для вас, чоловіче, ці місця особливі хіба що вдалою рибалкою. З вашою футболкою тут лише піти в кіоск, купити пива і сидіти на лавочці, а не гуляти тутешніми лісами.
– Ви маєте на увазі, що ми надто помітні? – Віктор торкається яскраво-червоної футболки з логотипом «Формули-1».
– Звісно. Якщо ви хочете хоч щось побачити тут, вам необхідно стати спорідненим із середовищем. Природа як Артеміда – вам треба бути непомітним, щоби підгледіти, як вона купається.
– Це наша ціль – бути помітними, – незворушно відповідає Віктор. – Вчора вночі… ми прокинулися від того, що хтось розпалив вогонь біля місця, де ми ночували. Вогонь горів не просто так, хтось розпалив його за формою певної фігури. Я замалював цю форму. – Віктор дістає з кишені записник і підходить до Ольгерда Костянтиновича. – Погляньте…
Ольгерд Костянтинович роздивляється малюнок.
– Гм… а середній відділ на сектори не було переділено?…
І серед цієї мазні озивається режисер:
– Так, стоп. Гаразд, але, Вітю, ти можеш ще раз спитати те саме?
– Ольгерде Костянтиновичу, ви мені вибачте, – починаю вдруге я. – Я випадково зустрів тут своїх друзів – ви ж знаєте, що в цих місцях випадковостей не буває. Їм потрібна допомога. Вікторе, може, ти розповіси?
Підіймається Віктор.
– Ну, значить так. Ми з товаришами, – Віктор вказує на Сашу і на Діму з камерою, – вирішили приїхати на кілька днів на півострів. Дослідити цю глушину. У нас є деякі задумки на майбутнє з приводу тутешніх місць…
– На майбутнє… – гмикнув Ольгерд Костянтинович. – Так, так. Продовжуйте…
– Ви щось знаєте про ці місця? – підіймається на повний зріст Віктор і загрозливо нависає над Ольгердом Костянтиновичем. – Розкажіть, нам важливо дізнатися якомога більше. У нас виникла деяка позаштатна ситуація…
Ольгерд Костянтинович задоволено посміхнувся.
– Я приїхав у ці місця на декілька днів, а залишився на все життя. Дивіться, щоб із вами не сталось такого ж, – сказав Бориско Саші. – Вони живі… Сюди потрібно приїжджати помирати… – Ольгерд Костянтинович кинув погляд у вікно. За вікном смеркалося. – Ну, власне кажучи, раз ви наважилися приїхати сюди, перед вами постає велика задача – зуміти звідси видістатися. І навіть якщо вам здаватиметься, наче ви виїхали з півострова, ваше життя може кардинально змінитися і ви блукатимете по ньому до кінця своїх днів.
– Тут були випадки самогубства… Ви знаєте щось про них?
– Самогубства… ну, тут цього повно. Особливо на осінь. Тут таке коїться… Коли ви бачите, як із цих дерев відлітає листя, треба мати дуже багато сил, аби втриматися від того, щоб і самому не відлетіти, слідом за цим покликом.
– Неспокійні будинки? – цікавиться Віктор.
– Купили один, он там, трохи нижче. Там жив