Купальниця. Галина Вдовиченко
Читать онлайн книгу.
у неї втягувались і діти, і дорослі, спостерігали, вдихаючи аромати, за вправними діями хлопців-продавців. Усе працювало на бажання негайно замовити горнятко гарячого напою.
Знайомі Марини, мами маленьких дітей, узялися розпитувати Кароліну: чи надовго в Києві? І як їй тут ведеться? Чи подобається?
– Подобається, – коротко відповіла і несподівано для себе додала: – Але в нас теж непогано.
Захистила свою Висіч.
Вона трималася дітей, їй з ними було цікавіше. Спустились гуртом до Дніпра – і вже там нагулялись досхочу. Мами говорили про своє, зупинившись на тротуарній доріжці, тимчасом як п’ятеро дівчаток та два хлопці під орудою Кароліни обшукали всі прибережні кущі з лозиняками в руках і, наштовхнувшись на купку зрізаних гілок, побудували з того віття хатку. Не з першої і навіть не з третьої спроби вдалося мамам розтягнути дітей по хатах, коли почало сутеніти.
Повернулись додому брудні й голодні.
– Поїли? – зателефонувала Марина.
– Їмо! Чуєш, як виделки стукотять? – наблизила телефон до племінниць – ті жадібно поглинали плов.
– Ти геній, Кароліно! Геній виховного мистецтва!.. А в нас тут, знаєш, таке діло… Нас Шехови кличуть закінчити вечір на відкритій терасі нового ресторанчика…
– Та йдіть! Чого ти? У нас тут порядок та злагода. Скажи тільки, чи потрібні тобі коробки з-під кремів… у тебе два креми стоять нерозпаковані у ванній, вони тобі потрібні?
– Креми?
– Коробочки.
– Та ні, звичайно. А що?
– Мені ті коробки треба.
– Бери.
– А де можна взяти клей?… І кольоровий папір, якщо маєте…
– А-а-а! – Марина вирішила, що бавитимуться в аплікації. – Тобі Кріста покаже, усе у верхній шухлядці в їхній кімнаті. Там ще є глянцеві журнали – беріть. Вирізайте, що треба.
Усіх трьох накрив шквал творчої активності. Кожна, позираючи в бік сусідок, працювала над своєю коробкою, бо звільнили ще й прозорий заварник з упаковки і знайшли в стінній шафі взуттєву коробку, діставши з неї нові Робертові кросівки. Набридли Марині своїми дзвінками. «Відчепіться! – була їм відповідь. – Беріть усе, окрім шкатулки з документами!»
Амалія вже засинала за столом, сиділа, похитуючись, над картонною хаткою, з написаним сестрою словом: «Мамусі!» Малій протерли руки вологими серветками, занесли її до ліжечка, навіть не перевдягли в піжаму, щоб сон не відігнати, а самі повернулись закінчувати свої творіння. Старша дочекалась батьків – похвалилась коробкою у жовтому папері, обклеєною вирізаними з журналів фігурками звірів. Кароліна за цей час зробила два пакунки, призначені для оформлення ятки. Братові весь творчий доробок сподобався, покупці оцінять ваші зусилля, пообіцяв він.
– Я свій подарунок не віддам, – попередила Крісталіна.
– Але чогось бракує… – провадив Роберт. – Якогось відвертого приколу, чогось іронічного, несподіваного. Марино, де в нас старі газети?
За