Восьма жертва. Дарина Гнатко
Читать онлайн книгу.
полюбляє виходити прогулятися під вечір до озерця, котрим плавалися повагом такі любі графу білі лебеді. Й не помилилася Фрося. Панна таки з’явилася біля озерця, та й не одна, а в супроводженні високого священника, котрий був католицького віросповідання, й Фрося казала, що кличеться він панотцем Якобом і є особистим духовником панни. А разом з ним до маєтку графа Смотрицького прибулося ще декілька мовчазних ченців у довгих чорних зодяганнях з каптурами, підперезані простими мотузками. Усе та ж надто обізнана Фрося з важливим лицем переповідала, що панна є надто побожлива, тільки що віри ляхівської.
А ще паня їхня майбутня надзвичайно вродливою була.
Ярина якесь дивне й незрозуміле для себе передчуття мала в ту мить, як на стежині, що велася до озерця того з великими білими птахами, зринула струнка постать полячки, одягнена в сукню шовкову й багату блакитного кольору. Панна була хоча й стрункою, але досить-таки високою зростом, а що гарною дуже – то вже безперечно. Навіть з відстані Ярина могла роздивитися вродливе округле лице та ще волосся, що золотаво сяялося на сонці, й чарівність пані майбутньої своєї. Ось тільки ж, слухаючи, як поряд захоплено зітхають дівчата, сама Ярина не могла зрозуміти того, чому вигляд панни цієї викликав у неї не захоплення, а радше… страх. Неясні передчуття закопошилися побіля серця, вартувало було тільки взріти те волосся золотаве та личко вродливе… щось замелькотілося у свідомості, й не відразу дотямила вона, що панна-полячка свариться зі священником своїм, щось голосно промовляючи незнайомою мовою й розмахуючи тонкими білими ручками, уквітчаними перстенями.
Зрештою щось роздратовано просичавши, майбутня паня Смотрицька пішла геть від озерця, й той католик її полишився стояти один, схиливши голову до води й заховавшись тим від допитливих дівочих оченят.
Галя Галушківна пирхнула в руку.
– Ну й паня буде в нас гоноровита!
Ярина промовчала. Передчуття недоброго, що повіялося від полячки-красуні, усе ще продовжувало непокоїти її серце.
Передчувала вона, що закуштує лиха від графині.
Граф Ростислав Смотрицький одружувався.
У маєток графа, що знаходився неподалік містечка Градизьк, під горою Пивихою, поряд згорілого монастиря, ще за два дні до вінчання почали прибувати поважні гості панського походження, й зазвичай досить тихий, мов поринутий до сну, будинок наповнювався голосами, вигуками та сміхом, оживаючи разом із господарем.
Сам Ростислав Маркович був досить привабливим чоловіком, сорока років, високий на зріст, мав вузьке, довгасте лице, не полишене певної вроди, з дещо різкими рисами та поглядом пронизливим темно-карих, майже чорних і гарних очей. До каштанового кольору його волосся дещо зарано додалося сріблястого павутиння сивини, але сивина та й пасувала графу, додаючи йому таки чарівливості. Хоча представниці жіноцтва й без тої сивини знаходили Смотрицького надзвичайно привабливим – одинак у свої сорок років, граф та господар трьох маєтків, що мав у власності декілька тисяч душ