Ключник світів. Наталия Уиллрайт
Читать онлайн книгу.
плечима. Молодий підприємець помітно нервував. Його голос став вище, а долоні залишали вологі відбитки на гладкій поверхні столу.
– Мені здається, я вас зараз засмучу, – продовжила Лера, – ми не справжні покупці. Я слідчий, а вона консультант в одній неприємній справі.
Родіон позеленів. Він явно не очікував такого повороту подій. Тепер до його хвилювання додалося тремтіння в голосі. Хлопець спробував щось запитати, але вийшло невиразно і пискляво. Навіть Дарина занервувала. Вона не знала, чого можна очікувати від слідчого при виконанні.
– Та не переживайте ви так, – заспокоїла Лера хлопця. – Ми тільки хочемо отримати інформацію. Обіцяю, вам і вашому бізнесу нічого не загрожує.
Дарина скоса подивилася на свою напарницю. Вона відчувала, що люб'язний тон – це пастка.
Хлопець злегка розслабився. Принесли каву. Аромат гарячого напою трохи розсіяв напруженість в повітрі.
– Отже, Родіон, – почала свій допит Лера. – Розкажіть нам, звідки у вас книга «Історія третього рейху»?
– Від бабусі, – трохи вагаючись, відповів хлопець.
– Від якої бабусі? – поцікавилася Лера.
– Від моєї бабусі, – відповів молодий чоловік.
– І яке ім’я у вашої бабусі? – продовжувала допитувати слідчий. – Але перш, ніж ви відповісте, пам'ятайте, перевірити родинні зв'язки мені не важко, а за неправдиву інформацію можна потрапити до в'язниці.
Хлопець зробив довгий ковток кави.
– Так, Родіон, – Валерія різко змінила свій люб'язний тон на загрозливий, – давай домовимося. Якщо ти хочеш через п'ятнадцять хвилин відправитися назад додому, а не у відділення поліції, то будь ласкавий говорити тільки правду. Ми вже володіємо деякою інформацією і без зусиль визначимо, брешеш ти чи ні. Домовилися?
Тепер хлопець почервонів. Він ледве видно ствердно хитнув головою. Лера продовжила, повернувшись знову до свого оксамитового тембру.
– Отже, повторюю своє запитання. Яким чином у вас виявилася книга «Історія третього рейху»?
– Ця книга належала одній літній жінці. Вона вирішила виставити на продаж деяке своє майно, – відповів Родіон, зробив паузу, а після продовжив. – Ми з другом займаємося торгівлею різних старих речей. Я вчуся на історичному факультеті і трохи розбираюся в антикваріаті. Ось ми ходимо по блошиних ринках, там шукаємо предмети, які можна потім перепродати. Багато на такому не заробиш, але на дрібні потреби вистачає. Тим більше, це корисно для майбутньої професії.
Дарина захихотіла, вона згадала себе у вісімнадцять років і свою жагу до старих речей. Родіон замовк.
– І? – Лера чекала продовження розповіді.
– Якось мій друг вигадав зробити оголошення, що ми допомагаємо реалізувати старі речі за відсоток з угоди. Я погодився на таку пропозицію. Ми роздрукували оголошення і розклеїли їх на будинках. Довго ніхто не відгукувався, але одного разу зателефонувала жінка і запросила до себе, щоб ми зайнялися продажем її речей.
– Ім’я жінки Марія Петрівна? – поцікавилась Лера.
– Так,