Три метри над рівнем неба. Федерико Моччиа
Читать онлайн книгу.
красивої брюнетки з високим «кінським хвостом», яка віднедавна була дівчиною Джанлу, низенького типчика, сина заможного продавця краваток.
– Бля! – вигукнула вона, що створило кумедний контраст із її вишуканим обличчям. – Обережніше не можна?
Всі інші засміялися, витираючи краплі пива, що долетіли до них.
Майже одночасно з десяток мускулистих тренованих тіл зайняли позиції на дашку – руки витягнуті, обличчя напружені, груди напнуті, готові до великого випробування.
– Один! – закричав Малюк, і всі лікті легко зігнулися.
Мовчазні та сповнені сили, вони на руках опустилися впритул до холодного мармуру і ще навіть не встигли піднятися…
– Два!
Вгору і вниз, швидко й рішуче.
– Три!
Ще раз – так, як і раніше.
– Чотири!
Їхні обличчя, майже сюрреалістичні гримаси, одночасно пірнули вниз. Опустилися швидко, легко, сягнувши кількох міліметрів від землі – і потім знову вгору.
– П’ять! – прокричав Малюк, востаннє приклавшись до бляшанки і пожбуривши її в повітря.
– Шість.
Ударив по ній «ножицями», як у футболі.
– Сім!
Бляшанка злетіла високо вгору. Коли падала – «Вісім!» – Малюк підкинув її головою.
Відтак запустив бляшанку «сухим листом», після чого та впала прямісінько на «Веспу» Валентини, і дівчина констатувала:
– Бля, ну ти таки гівнюк, я піду звідси.
Подруги вибухнули сміхом.
Джанлука, її хлопець, припинив робити відтискання й зіскочив із дашка.
– Ні, Валю, не треба.
Він узяв її за руки і спробував зупинити, нарешті йому це вдалося – м’який поцілунок спинив потік її слів.
– Добре, але скажи що-небудь отому.
Джанлука обернувся.
– Дев’ять!
Малюк весело витанцьовував на дашку, розмахуючи руками.
– Хлопці, один уже здувся, зваливши все на дівчину, що розлютилася. Але змагання триває.
Усі засміялися і, розпашілі, спустились на руках. Джанлука подивився на Валентину.
– Ну що ти йому такому скажеш? – Хлопець узяв обличчя дівчини у свої руки. – Дорогенька, пробач йому, бо він не знає, що коїть.
Джанлука продемонстрував непогане теоретичне знання релігії, але на практиці погорів – зіпершись на Валентинину «Веспу», почав тискатися з нею перед усіма дівчатами, до того ж неповнолітніми.
Над площею пролунав грубий голос Сицилійця з тим особливим акцентом, що його подарував йому, разом з оливковою шкірою, його край:
– Гей, Мал, піддай трохи газу, бо я так засну.
– Десять!
Степ легко опустився на руках. Коротка блакитно-бордова футболка відкривала його передпліччя. М’язи напиналися, а серце пульсувало. Однак він був упевненим та спокійним, не таким, як тоді. Того дня його молоде серце почало битися так, ніби збожеволіло.
4
– Даю тобі десять секунд, аби зникнути звідси.
Такий собі