Вихідний формат. Олександр Есаулов
Читать онлайн книгу.
пожадливо промукав Рикпет.
– Повний відпад та відпочинок для розуму, – виголосив надзвичайно довге речення Кадим, енергійно потираючи руки.
Господиня поставила тацю на сусідній стіл, затулила її спиною та, наслідуючи друзів, коротко мовила:
– Золотий!
Рикпет голосно ковтнув слину, Кадим цикнув зубом. Вони перезирнулися. Господиня знову взяла тацю на руки та високо підняла її, всім своїм виглядом показуючи, що у разі чого пожбурить усе на підлогу, не пожаліє витрачених харчів. Знадвору долинув гамір. Рикпет повернув голову до вікна. До корчми наближався невеличкий натовп. Попереду йшов здоровань, який вів за руку дівча, чиє цебро вояки пробили з арбалета. Рикпет тяжко зітхнув, витяг із кишені монету та кинув на стіл. Монета задзвеніла високим чистим звуком. Вояки перезирнулися.
– Їмо?
– Жеремо!
Обидва жадібно схопили по тарелі з таці, поставленої перед ними господинею, щойно золотий перекочував у широку кишеню її фартуха.
– Агов, Феміно, ці відморозки в тебе? – почувся від вікна густий низький голос.
На екрані змалювалося обличчя Сергійка. За ним, правда, не так виразно, було видно обличчя якоїсь дівчини, й це неприємно вразило Інформу. Поряд з обличчям дівчини на мить з'явилося широке щиросердне обличчя Славка.
– Здрастуйте, любі друзі! Радий вас усіх бачити, особливо тебе, Шанато! З тобою ми не бачилися особливо давно.
«Шаната? – подумки здивувалась Інформа. – А, це та дівчина, яка була в Заекранні, коли тато боровся з чародійкою Гіреєю. Отже, вона не має ніякого відношення до Сергійка».
Від серця відлягло, й вона вже приязно посміхалася, дивлячись на монітор. Та у Великого Процесора погляд був надзвичайно серйозний.
– Добре, Сергійку, розповідай, що там у вас трапилося й чому ти попросив термінового зв'язку.
– Мене там не було, а краще за всіх вам розповість про це Наталка. Давай, Наталко, сідай перед екраном та розповідай.
Зображення Сергійка зникло з монітора, а з'явилося обличчя дівчини, яка зовсім не сподобалася принцесі. Куди цікавіше та приємніше їй було дивитися на обличчя Сержа Першого, ніж на всі інші обличчя разом узяті.
– Ой, у нас тут таке! – схвильовано почала розповідати Наталка. – Ми разом сиділи в Петька, тобто Рикпета, та розповідали, хто як провів літо. А потім невідомо звідки з'явився той тип у костюмі та червоній сорочці.
Наталка поступово заспокоїлась і з подробицями розповіла про все, що трапилося в Петьковому помешканні. Не забула нічого, намагалася навіть скласти ту фігуру, яку робив із пальців незнайомець, коли обливав таємничим променем Петька та Дмитра. Великий Процесор поставив Наталці та Славкові безліч несподіваних запитань: і про колір сорочки, й про колір хустки, яка стирчала з нагрудної кишені, просив кілька разів повторити фігуру, яку склав із пальців незнайомець і з якої виник дивовижний промінь. Особливо його цікавило, як змінилися Петько та Дмитро після того, як потрапили під дію променя.
– Отже, застигли, кажеш… А відгукнулися тільки після того,