Монети для патріарха. Костянтин Когтянц
Читать онлайн книгу.
й нічого не слухали. Вони вели, волокли, інколи несли нещасних, ставили їх на барила, накидали на шиї петлі, які команда кінних в’язала на гілки, вибивали барила з-під ніг і котили їх до наступних гілок.
Офіцери спостерігали за стратою з кам’яними обличчями. Наказав Великий Государ[50] стратити всіх поранених у спину[51] – значить, усіх. І скажіть спасибі, що не змушує нас самих працювати катами. Як колись після стрілецького бунту.
Дехто – особливо з іноземців, ветеранів багатьох воєн – розумів, що винен у поразці сам Петро, який розкидав війська, вважаючи, що Карл далеко, а Карл виявився близько і пішов громити по частинах. І тут без поранених у спину ніяк не могло обійтися.
Але ті, хто ловив себе на такій думці, починали читати молитви – не дай Боже, Петро здогадається.
Проте ця історія мала продовження. За два тижні.
…Підпрапорщик[52] Яків Ґава, прозваний так ще в дитинстві, перев’язав голову рукавом сорочки мертвого однополчанина. Царство тобі небесне, Петре, не найкращою людиною ти був, ну та хай тобі Бог простить, як я прощаю.
А от повертатися до своїх не можна. Подряпина незначна, до того ж на потилиці. А якщо цар сказав: «усіх», значить, усіх.
Ґава закусив губу, згадуючи минулу сутичку.
Здавалося, німецький генерал, який ними командував, усе розрахував правильно. Росіян було набагато більше, також у них у складі кожного полку була команда списоносців – у шведів списів не було. До того ж майже всі російські кавалеристи були з «кіннотників старих служб», тобто ветеранами боїв з турками й татарами.[53] Та й у цій війні не перший раз. Сам він, Яків, уперше увігнав списа в татарина під Білгородом, невдовзі по закінченні Чигиринських походів. А бій був чисто кавалерійський, піхоти не мали ані ті, ані інші.
Проте генерал не врахував, що важкі німецькі сідла, амуніція та озброєння, які Петро змавпував у німців, були заважкими для ногайських коней, що поставлялися до російського війська.
А головне… Не той був настрій у війську, не той. Коли вони відбивали татарський напад на Білгород, то все було ясно – за тобою або твоя родина, або, якщо в самого нікого немає, такі ж, як ти, православні. Храми Божі в тебе за спиною. То й билися – може, не всі вміло, проте всі хоробро. Погнали татар. Дорогою ціною, але погнали.
І потім, коли ходили на Казі-Кармен, теж усе було ясно – буде фортеця нашою, важче буде нападати татарам. Отож що гетьманові козаки, що государеві ратні люди – ніхто не тікав від пострілів. Узяли Казі-Кармен.
А ця війна… Навіщо вона? Мовчали всі, ясна річ, бо довгий язик з головою рубають, але не той був настрій.
До того ж учора саме ці шведи розбили чисельно більший російський загін, яким командував САМ.
І не пішов Петро Олексійович за поразку помщатися, нас послав, а сам не пішов.[54]
Шведи закрутилися, неначе сніжинки під час хуртовини, та якось трапилося так, що вони опинилися не проти роти списоносців, а проти роти простих драгунів. З кільканадцяти кроків обмінялися залпами
Історичний факт.
Історичний факт.
Історичний факт.