Бог-Імператор Дюни. Фрэнк Герберт
Читать онлайн книгу.
Лето. – Відкидання водночас із визнанням власної вразливості».
Лето заговорив у спину Айдаго.
– Ти слушно опираєшся тому, що я використовую людей без їхнього відома та згоди.
Айдаго напівобернувся до Лето, тоді повернув голову, дивлячись на обличчя в каптурі оболонки, схилився, заглянув у цілковито сині очі.
«Він мене вивчає, – подумав Лето, – але може проаналізувати лише моє обличчя».
Атріди навчили своїх людей розпізнавати найтонші сигнали обличчя й тіла, і Айдаго добре оволодів цим умінням. Однак можна було розгледіти, як його накриває розуміння: те, що відбувається тут, вище рівня його здібностей.
Айдаго кашлянув.
– Яка річ найгірша з того, про що ти мене попросиш?
«Як типово для Дунканів!» – подумав Лето. Цей теж класичний. Айдаго присягає на вірність Атрідові, хоронителеві присяги, даючи водночас сигнал, що не переступить власних меж моральності.
– Я попрошу охороняти мене всіма необхідними засобами й зберігати мою таємницю.
– Яку таємницю?
– Що я вразливий.
– Що ти не Бог?
– У цьому сенсі не до кінця.
– Твої Рибомовки розповідали мені про бунтівників.
– Вони існують.
– Чому?
– Вони молоді, і я не переконав їх, що мій шлях кращий. Дуже складно переконати молодих у будь-чому. Вони вже народилися всезнайками.
– Ніколи не чув, щоб хтось з Атрідів глузував так із молодих.
– Можливо, тому, що я значно старший – старістю, помноженою на старість. А моє завдання стає все тяжчим із кожним поколінням.
– Яке твоє завдання?
– Якщо ми йтимемо поруч, із часом ти зрозумієш.
– А що станеться, якщо я тебе підведу? Твої жінки мене знищать?
– Я намагаюся не обтяжувати Рибомовок почуттям провини.
– Зате обтяжуватимеш мене?
– Якщо ти погодишся.
– Якщо я виявлю, що ти гірший за Харконненів, обернуся проти тебе.
«Як типово для Дунканів. Міряють усе зло, порівнюючи його з Харконненами. Як мало вони знають про зло».
– Барон пожер цілі планети, Дункане. Що може бути гіршим? – сказав Лето.
– Пожирання Імперії.
– Я вагітний моєю Імперією. Помру, народжуючи її.
– Якби я міг у це повірити…
– Ти командуватимеш моєю Вартою?
– Чому я?
– Ти найкращий.
– Уявляю, яка це небезпечна робота. Як померли мої попередники? Виконуючи ці небезпечні обов’язки?
– Деякі з них.
– Я хотів би мати пам’яті тих, інших!
– Ти не міг би їх мати, зоставшись при цьому справжнім собою.
– Усе-таки я хотів би знати.
– Знатимеш.
– То Атріди досі потребують гострого ножа?
– Ми маємо роботу, яку може виконати лише Дункан Айдаго.
– Ти кажеш… ми… – Айдаго ковтнув слину, глянув на двері, тоді на обличчя Лето.
Лето сказав так, як сказав би Муад’Діб, але все ще власним голосом.
– Коли ми востаннє разом піднімалися до січі Табр,