Бот. Ґуаякільський парадокс. Макс Кідрук
Читать онлайн книгу.
Три кілометри, – прошепотів він. – Окей, два. І півгодини на перекладині. – Ріно покинув палити ще в коледжі, але йому вже давно за сорок, тож у перший день рекорди, мабуть, ставити не варто. Лаура не зрадіє, якщо дізнається, що за день до її прильоту він гепнувся з інфарктом посеред вельду[38].
Ріно Ґроббелаар востаннє шумно видихнув і, нахиливши голову, підтюпцем побіг назустріч дощу.
XIV
Понеділок, 12 січня, 18:07 (UTC +1).
Париж, Франція
Laura Duprе́ 18:07pm
Ріку, пробач, я б убила за можливість побувати на концерті Шора, тим більше на таких місцях, але сьогодні не можу. Даруй…
Rick Howey 18:08pm
Як щодо вечері? У середу ввечері. Вибирай: «Guy Savoy», «Pierre Gagnaire» чи «L’Astrance».
Лаура ледь не сповзла під стіл. Вона нарешті збагнула, що Хоуві закохався: «Pierre Gagnaire» є одним із найкращих і найдорожчих ресторанів не лише в Парижі, але й у світі, вартість вечері в ньому – від 350 євро на людину; «Guy Savoy» 2002-го отримав три зірки Мішлена. Про «L’Astrance» Лаура нічого не знала, але припускала, що понтів у ньому не менше, ніж у двох попередніх. Ніде правди діти, її тішило усвідомлення, що – якби захотіла – могла б залишити чванькуватого британця без штанів, але зараз було не до того. На той момент Лаура завершувала купівлю авіаквитків до Віндхука. Наступного дня о 16:40 рейсом AF1118 компанії «Air France» вона вилітає до Франкфурта, звідки о 20:10 літаком «Air Namibia», рейс SW286, попрямує до Віндхука.
Laura Duprе́ 18:15pm
Я б із задоволенням, справді. Але в середу я вже буду в Намібії.
Rick Howey 18:15pm
Навіщо ти летиш до Намібії?
Laura Duprе́ 18:16pm
Рятувати світ.
Лаура закрила вкладку з Facebook, щоб уникнути виснажливої та безглуздої розмови. Взяла до рук мобільний телефон, відшукала номер Тимура Коршака та натиснула клавішу «Виклик». Гудки пішли відразу, отже, принаймні номер дійсний. Через кілька секунд у динаміку пролунало невпевнене:
– Алло.
– Привіт, – сухо озвалася француженка.
– Це-е… це ти?
Він упізнав одразу.
– Так, Тимуре, це я – Лаура.
– Ого! Як ти? Стільки часу не чулися!
«Рано радієш».
– Я в нормі, ніби в нормі, а ти… взагалі ти можеш зараз говорити?
З її тону Тимур збагнув, що трапилося щось недобре, і відповів без запалу, тихіше:
– Так. Я тебе слухаю.
– У мене, на жаль, погані новини.
Лаура, як і в розмові з Ріно, не знала, з чого почати. Фрази, що крутилися на язиці, дратували своєю банальністю.
– Що сталося?
– Воно повернулося. Я вже розмовляла з Ріно, а тепер телефоную тобі.
– Щó повернулося? – українець чи то не розумів, чи то вдавав, що не розуміє. Лаура схилялася до другого.
Жінка зітхнула:
– Психоістота.
– Ти думаєш, що говориш? Як? Звідки воно повернулось? Ми ж убили їх усіх, а янкі зрівняли із землею лабораторію, – Тимур докладав чимало зусиль, щоб
Вельд – африканський степ.