Мати все. Люко Дашвар
Читать онлайн книгу.
Ні! Не хочу! Якби ваш красунчик існував окремо від вас, я б із радістю. А так… Вибачайте. Не надихає.
– Це втішає, – холодно відповіла Іветта.
– Почекайте тішитися! – іронічно всміхнулася повія. – П’ять тисяч баксів! Інакше всі дізнаються, що ви тримаєте у чотирьох стінах божевільного і купуєте йому молоденьких дівчаток. У нас уже кілька дівчат до клієнтів поїхали і не повернулися. Це, часом, не ваше янголятко бавиться?
Ліда затрусилася. Рвонула до повії, вчепилася в біляве волосся. Штовхала до дверей.
– Геть! Геть!
Звідкись виникла Ангеліна. Ухопила Ліду за руку. Відтягала від повії.
– Лідусю, борони Боже! Що ти робиш?! Зупинися!
– Геть!
Повія вирвалася, по-звірячому вигнулася. Указала пальцем на кімнату Платона.
– Там мої речі! – Наказала Ліді: – Неси давай!
– У ванну йди! Там чекай! – Ліда тремтіла від люті.
Повія вишкірилася недобре:
– П’ять тисяч баксів! Покладеш до моєї сумки! Як не побачу – повернуся за хвилину! Надворі мене чекають. Не віриш? А ти підійди до вікна! Глянь! Троє у шкіряних куртках…
Повія плюнула Ліді під ноги і неквапливо пішла до ванної.
Ліда приклала до лоба тремтячу руку. Господи, як же зле. Безсило опустилася на диван і завмерла. Зараз, зараз… Оговтається і піде до Платонової кімнати… Забере речі білявки…
– Ангеліночко. Принеси гроші, – почула тихий, схожий на мстиве зміїне шипіння, голос матері.
Ліда приголомшено глянула на Іветту.
– Мамо… Не можна… Ти ж розумієш… Це шантаж. Завтра вона знову прийде і знову вимагатиме…
– Не прийде, – упевнено відповіла Іветта. – І я плачу їй не за шантаж… Це примітивне створіння наштовхнуло мене на дуже продуктивну думку…
– Яку?
– Принеси її речі, Лідочко, – нагадала мати.
За п’ять хвилин Ангеліна зачинила за білявкою двері, прибігла до вітальні – розбурхана, обурена.
– Кінець світу! Кінець світу, Господи Всемогутній. Сатана бал править… Нормальних людей у мороки свої тягне…
– Досить, Ангеліночко! – холодно обірвала її Іветта. Замовкла. Задумалася. – Чаю…
Нянька вимелася в кухню. Ліда напружилася: «Ось. Треба зараз із мамою поговорити. Поки Ангеліна чай приготує, я встигну…» Скоса на матір. Іветта сиділа у кріслі, не зводила погляду з Платонової кімнати. Здавалося, як завжди. Та Ліда надто добре знала матінку. До звичної гіркоти в Іветтиних очах додалося осяяння від несподіваного відкриття: вона вже будувала плани, припасовуючи до них реальність. О! Ліда знала цей погляд. Він не віщував нічого доброго. Яскрив від невтримної енергії дії, спалював будь-які перешкоди, згасав тільки по досягненні мети. Заважати – вкручувати в сонце лампочку. «Що ти задумала, мамо?»
Ліда проковтнула хвилювання і вже хотіла легким рухом повернути матінку в реальність, та Іветта раптом повернулася до неї й запитала:
– Ти хочеш поговорити зі мною, Лідочко? Про що?
– Пусте. Не тепер. Я хотіла… Скучила… Так скучила… Бігла до вас, а тут… –