Отаман. Виктор Вальд
Читать онлайн книгу.
– І звання злодія носити не має права. Але вам це ні до чого. Ви тут – зайшли-вийшли…
Ось тут і відчинилися двері камери. З брудними матрацами під пахвами в камеру ввалилися два міцні арештанти, яким у спину наглядач з усмішкою сказав:
– У цій хаті вам і царство.
Щойно клацнули замки на зачинених дверях, новоприбулі ступили крок на середину камери і стали мовчки оглядати господарство і в’язнів.
– В хату увійшов – привітайся, – підвівся з нар Калина.
Ті, що увійшли, перезирнулися, і перший, який був франтувато одягнений в літній лляний костюм-трійку і в сандалях на босу ногу, без слів схопив старого за вухо і відтягнув до дальника[70].
– Звідси будеш варнякати! Козирний дідок. Бачиш, як улаштувався? Валіку, кинь йому навздогін його розкіш.
Другий, прозваний Валіком, згріб своїми величезними ручищами все господарство Калини і жбурнув його до ніг здивованого злодія.
Туди ж полетіли й речі Кавалериста, який сусідив на нарах зі старим. За секунду вслід за своїми речами полетів і сам Кавалерист, який ледь не поцілив у широке обличчя Валіка. Але кулак Кавалериста пройшовся повз праве вуха кривдника, який з великим знанням кулачного бою ухилився і тут-таки завдав удару під дих. Далі Валік одним рухом викинув нападника в бік того-таки дальника, який старі в’язні часом шанобливо називають долиною.
– Ну! Хто ще голос має?! – пройшовся вздовж нар власник франтуватого костюма. – Ану злазьте всі на стіл, щоб вас бачили.
Звиклий ковзати корабельними поручнями Морячок спритно зіскочив з верхнього ярусу нар і одним стрибком був уже на обідньому столі.
– Небагато вас. Приємна хата. Ти глянь, яка красава, Фунте. Ще один лежить собі й вухом не веде, – розсміявся Валік.
– А там хто ще свідомості позбувся? – здивувався Фунт, поправляючи свій правильний літній костюм. – О! бачу. А ти, Валіку? Ти бачиш цю біляву Машку на верхній палубі пароплава?
– Щас! – Валік схопив біляву голову і потягнув на себе. Оглядаючи здобич в своїх витягнутих руках, він скривився: – Та надто худа та Машка. Зовсім без сраки… Думаю, таку…
Валік не закінчив свою думку. Той, хто безпорадно висів у його руках, завдав різкого і сильного удару долонями по вухах здорованя. Руки того розтиснулися, і він випустив жертву. Ще мить, ще один непомітний удар невідь-куди – і Валік звалився на цементну підлогу камери, зайнявши половину площі хати. Ще за мить місце на підлозі, яке ще було вільним, заповнив власник франтуватого костюма Фунт.
До вечора обидва нові постояльці сиділи на підлозі біля дальника і все не могли прийти до тями.
А дід Калина вже всоте нависав над рятівником і своїм і всієї камери з тим самим запитанням:
– Звідки ж ти такий узявся? Кому ж дякувати за тебе такого? Німий, так?
В обід старий відламав від своєї мізерної пайки шматочок хліба і простягнув німому. Протягнули свої шматочки і Кавалерист, і Морячок, і Хрипко.
Проковтнув щось – то чи слину, чи
На тюремному жаргоні дальник – відхоже місце, параша, туалет.