Межа Фундації. Айзек Азимов
Читать онлайн книгу.
зображення, щоб якомога більше побачити за один раз.
Чіткий шрифт звузився до рядків завтовшки з тріщинку, чорних звивин на перлинному фоні.
Перший Спікер натиснув клавіші на маленькій консолі, вбудованій у підлокітник його крісла.
– Ми перенесемося на початок – у часи Гарі Селдона – і налаштуємо пристрій на маленькі рухи. Ми відрегулюємо його так, щоб за один раз бачити лише десятиліття розвитку подій. Це дає дивовижне відчуття потоку історії і не відволікає деталями. Цікаво, чи ви колись це робили?
– Саме в такий спосіб – ніколи, Перший Спікере.
– Раджу. Це пречудове відчуття. Подивіться, який нещільний чорний візерунок на початку. У перші кілька десятиліть було небагато альтернатив. Однак із часом точки розгалуження експоненційно збільшуються. З обранням конкретної гілки в майбутньому зникала широка матриця інших гілок, інакше все швидко вийшло б з-під контролю. Звичайно, маючи справу з майбутнім, ми мусимо уважно ставитися до того, на зникнення яких імовірностей покладаємося.
– Я знаю, Перший Спікере. – У словах Гендібала з’явилася сухість, яку він не зміг вилучити повністю.
Перший Спікер ніяк не зреагував.
– Зверніть увагу на звивисті рядки червоних символів. Ось шаблон для них. Судячи з усього, вони існують довільно, тому що кожен Спікер здобуває своє місце, додаючи покращення до первинного плану Селдона. Здавалося б, неможливо передбачити, де можна буде легко додати покращення чи де конкретний спікер застосує свої інтереси або вправність. Та все ж я вже давно підозрюю, що змішування чорних ліній Селдона та червоних ліній Спікерів відбувається за суворим законом, що сильно залежить від часу й мало від чого іншого.
Гендібал спостерігав, як минали роки і як чорні та червоні рядки спліталися в ледь не гіпнотичному візерунку. Сам цей візерунок, звичайно, мало що значив. Значення мали символи, з яких він складався.
То тут, то там виникав, випинаючись назовні, яскраво-синій струмочок; він розгалужувався, ставав помітним, а відтак губився в чорному чи червоному.
– Синя Девіація, – вимовив Перший Спікер, і простір між ними заповнила огида, що походила від обох. – Ми фіксуємо її знову й знову та зрештою прийдемо до Століття девіацій.
Воно настало. Можна було точно сказати, коли саме руйнівний феномен Мула миттєво заповнив Галактику, бо Головний Випромінювач раптово заряснів синіми ручаями, що здебільшого починалися і розгалужувалися, а не обривалися, аж доки сама кімната не забарвилася синім, бо лінії потовщали та вкрили стіну дедалі яскравішим забрудненням. (Це було єдине придатне слово.)
Вони досягли свого піка, потім зблякли, потоншали й впродовж століття рухалися разом, аж доки наприкінці нього не перетворилися на тоненьку цівку. Коли століття добігло кінця і План повернувся до чорних та червоних кольорів, стало ясно, що там доклав свою руку Прім Палвер.
Уперед, уперед…
– А це сучасність, – спокійно сказав Перший Спікер.
Уперед, уперед…