Наприкінці приходить смерть. Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
тій жінці, Яйї…
Імхотеп удався в подробиці.
Коли нарешті все було готове до відплиття, Імхотеп завагався. Він відвів убік Нофрет і непевно запитав:
– Нофрет, ти задоволена тим, що лишаєшся тут? Може, тобі краще вирушити зі мною?
Та похитала головою і посміхнулася.
– Ти ж незабаром повернешся, – сказала вона.
– Місяці за три. Чи за чотири. Хто знає.
– От побачиш – час швидко мине. Мені тут буде добре.
Імхотеп метушливо додав:
– Я постановив Яхмосові – а той пильнуватиме за іншими синами – щоб до тебе ставилися з належною повагою. Якщо ти матимеш скарги, вони дорого заплатять за це!
– Я впевнена, Імхотепе, вони зроблять усе, як ти сказав. – Нофрет замовкла. Потім додала: – Кому я тут можу цілком довіряти? Хто дійсно дбає про твої інтереси? Я не маю на увазі членів родини.
– Горі, мій любий Горі. Він в усіх розуміннях моя правиця – людина зі здоровим ґлуздом і глибоким розумінням речей.
Наложниця повільно відказала:
– Вони з Яхмосом як брати. Можливо…
– Ще є Камені. Він теж писар. Я накажу йому тобі служити. Якщо матимеш скарги, він усе запише й надішле повідомлення мені.
Нофрет схвально закивала.
– І Генет, – вигукнув Імхотеп. – Ще ж є Генет.
– Так, – видобула Нофрет задумливо. – Що як ти поговориш із нею зараз, при мені?
– Чудова думка.
Послали по Генет, і вона прийшла з підлесливою жагою прислужити. Служниця почала була лементувати щодо від’їзду Імхотепа, але той різко її перервав.
– Так, моя люба Генет, але так мусить бути. Я – чоловік, який рідко коли може сподіватися бодай на краплю відпочинку. Я мушу невпинно працювати заради добробуту родини, хай як мало це цінують. А тепер я хочу дуже серйозно поговорити з тобою. Ти любиш мене щиро та віддано, я знаю, і хочу довірити тобі дещо. Подбай про Нофрет – вона мій скарб.
– Хто любий тобі, господарю, любий і мені, – із запалом мовила Генет.
– От і добре. Тоді ти обіцяєш діяти в інтересах Нофрет?
Генет повернулася до наложниці, яка дивилася на неї з-під напівопущених повік.
– Ти надто вродлива, Нофрет, – сказала вона. – А це клопіт. Саме тому решта й заздрить – але я подбаю про тебе, я переказуватиму тобі все, що вони кажуть. Ти можеш на мене розраховувати!
Коли їхні очі зустрілися, запала тиша.
– Ти можеш на мене розраховувати, – повторила Генет. Губи Нофрет повільно розпливлися в посмішці – дуже загадковій посмішці.
– Так, – сказала наложниця. – Я зрозуміла тебе, Генет, гадаю, я можу покластися на тебе.
Імхотеп гучно прокашлявся.
– Тоді, гадаю, ми все владнали, – так, усе гаразд. Мені завжди вдавалося організовувати людей.
Почувся сухий скрипучий сміх, Імхотеп різко озирнувся й побачив свою матір на порозі покою.
Іса спиралася на костур і здавалася ще більш недоброзичливою та сухою.
– Який же чудовий у мене