Наприкінці приходить смерть. Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
прямує до гробниці.
Вона відвернулася і пішла стежкою по вапнякових скелях до гробниці. То була гробниця Меріптаха Благородного, а її батько був хранителем цієї гробниці, відповідальним за неї та вшанування пам’яті померлого. Всю нерухомість і землі Імхотеп успадкував разом із гробницею.
Коли батько був у від’їзді, обов’язки жерця Ка лягали на її брата Яхмоса. Коли дівчина, повільно ступаючи крутою стежкою, дісталася гробниці, той саме радився з Горі, батьковим помічником у господарських питаннях, у маленькому кам’яному гроті, по сусідству із залою для пожертв.
Горі розгорнув на колінах папірус, і вони з Яхмосом схилилися над ним.
І Яхмос, і Горі всміхнулися Ренісенб, коли та підійшла й сіла поряд на клаптику тіні.
Їй завжди подобався Яхмос. Він був добрий і прив’язаний до неї, а характер мав лагідний і м’який. Горі теж завжди був надзвичайно добрий до маленької Ренісенб і часом ремонтував їй іграшки. Коли вона від’їздила, він був серйозним мовчазним молодиком із чутливими вмілими пальцями. Ренісенб подумалося, що хоч він і мав тепер старший вигляд, але майже не змінився. Задумлива усмішка була точно такою, як їй пам’яталося.
Яхмос і Горі бурмотіли разом:
– Сімдесят три мірки ячменю разом із Їпі-молодшим…
– Разом виходить двісті тридцять пшениці та сто двадцять ячменю.
– Так, але ще вартість деревини, а за обжин ми заплатили олією в Перхаа…
Вони вели далі. Ренісенб сонно сиділа поряд, заспокоєна фоновим акомпанементом чоловічих голосів. Зрештою Яхмос підвівся і пішов, віддавши згорток папірусу Горі.
Ренісенб лишилася сидіти в дружній тиші.
Невдовзі вона торкнулася папірусу й запитала:
– Це від мого батька?
Горі кивнув.
– Що там написано? – з цікавістю запитала вона.
Ренісенб розгорнула папірус і глянула на позначки, незрозумілі непосвяченим.
З легкою усмішкою Горі перехилився їй через плече і почав водити пальцем по рядках, читаючи. Листа було написано у вигадливому стилі професійного писаря Геракліополіса.
Господар сих земель і Ка служитель Імхотеп рече: «Вікуйте ж ви як ті, хто пройшов мільйон перероджень. Нехай бог Герішаф, повелитель Геракріополіса, та решта богів вам допомагають. Нехай бог Птах звеселить ваше серце, що вічно живе. Син говорить до матері, служитель Ка звертається до родительки своєї Іси. Як живеться тобі, чи здорова ти, чи в опіці? До всіх звертаюсь, хто є у моїй оселі, як вам ведеться? До сина Яхмоса: чи добре все в житті твоєму, чи міцне здоров’я твоє, чи стіни захищені? Здобудь усе, що можеш, із землі моєї. Працюй до кривавого поту, працюй рук не складаючи. Старанним будь, і я молитиму Бога за тебе…
Ренісенб розсміялася.
– Бідний Яхмос! Впевнена, він і так тяжко працює.
Ці напучування викликали в уяві Ренісенб лик батька – урочистиго, трохи метушливого, з нескінченними повчаннями та напоумлюваннями.
Горі вів далі:
Добре